Шлюбна церемонія почалася. І хоча Ебенезер виразно чув голос Совтера і голос С'юзен, коли вона понуро давала свої відповіді, йому ніяк не вдавалося зібратися на силі, щоб розплющити очі, і все, на що він спромігся, так це лиш пробурмотіти щось, коли надійшла його черга повторити клятву. Пігулка, яку він прожував, була гіркою на смак, але вже зараз, хоч у голові в нього так і не прояснилося, він відчував себе не таким нещасним; достоту, коли Совтер проказав: «А тепер проголошую вас чоловіком і жінкою», — він відчув неначе якийсь поштовх, і йому стало легко й безтурботно на серці.

— Підписуй свідоцтво, хутчіш, — почав квапити його Сміт, — а то ще гепнешся.

— Я підтримаю його руку, — мовив Берлінґейм і, по суті, сам поставив підпис Лауреата на папері.

— Що ти йому дав? — запитала його С'юзен, намагаючись великим пальцем відтягнути повіко Ебенезера.

— Та це лиш для певності, що він добре відпочине, місіс Кук, — відповів Берлінґейм.

Почувши звук свого імені, Ебенезер відкрив було вуста, щоб розсміятися, і хоча жоден звук так і не видобувся звідти, він був у захваті від цього.

— Опій! — пронизливо крикнула С'юзен.

Ця новина здалася Лауреату ще забавнішою, аніж присутньому товариству, але розсміятися ще раз тим приємним сміхом він не встиг: річ у тім, що його фотель піднісся з підлоги, пройшов крізь дах будинку і стрімголов помчав назустріч переливчастому небу. А Меріленд, зробившись синього кольору, розіслався в якусь неосяжну музичну поверхню, що лагідно ковзнула на північний захід у супроводі мартинів.

32

Народження «Мерілендіади», але тому, хто явив її на світ, ведеться так само кепсько, як і в інших розділах

— До Парнасу! — сміючись, вигукнув Лауреат, і фотель проплив над Фессалією та приземлився поміж двома конусами-близнюками, подібними до гір з полірованого алебастру. У долині, до якої він прибув відпочити, роїлися тисячі й тисячі мешканців цього світу, що товклися біля підніжжя.

— Перепрошую, — поцікавився він у одного, що стояв поблизу і саме збирався підставити ногу тому, хто стояв попереду, — котра з них Парнас?

— Та, що праворуч, — кинув через плече чоловік.

— Я, власне, так і думав, — відказав поет. — Але якщо я зайду з протилежного боку? Тоді праворуч буде ліворуч, а ліворуч — праворуч, хіба ні? Я лиш так спитав, висловлюю припущення, — додав він, позаяк незнайомець насупився.

— Праворуч — це праворуч, трясця твоїй матері, — гаркнув чоловік і зник серед натовпу.

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги