Оскільки Ебенезер не виказав явного інтересу чи якихось ознак того, що вірить почутому, Берлінґейм поспіхом заходився пояснювати далі стривоженим голосом, що капітан Мітчелл разом зі Смітом вже певний час замишляв розорити Бена Сперданса (який залишався вірним однаково й урядові, і своєму працедавцеві), щоб отримати доступ до стратегічно розташованого мису Кука. Він, Берлінґейм, зі свого боку, шукав шляхів, як би зруйнувати цей задум, хоча тільки після втечі С'юзен (яку, безперечно, замислив капітан Мітчелл) він уже дізнався напевно, де має бути розташований головний бурдей, і вивідав, хто ж насправді є агентом Мітчелла в Дорчестері.
— І тільки тоді, коли ми прибули до Кембриджа і Сперданс, доки ти пішов десь прогулятися, відшукав мене, я взнав, що С'юзен не віддана тій справі, якій, як вона вдає, служить. Вони прийшли до мене разом, відгукнувшись на той потаємний сигнал, що я подав, за яким наші агенти взнають один одного, і, доки слухалася справа Солтера, вони розповіли мені, що добрали способу знищити Сміта, скориставшись умовами його контракту про найм і з цією метою вплинули на суддю Геммейкера. Ми майже знешкодили цього негідника, клянуся Богом, з допомогою тих свідчень, що дала С'юзен, — але твій вирок, звичайно, зруйнував усі наші плани.
Ебенезер і досі нічого не відповідав, але з його примружених очей по виснаженому обличчю текли сльози.
— Саме тому я і виказав так мало спочуття твоїй втраті, — вів далі Генрі. — Я одразу ж заприятелював зі Смітом і залишив тебе у тій скруті в яслах із кукурудзою подалі від небезпеки, щоб вирушити з ним тим часом до Молдену й дізнатися дещо більше про його плани та його вдачу. Я думав, що він відлупцює бідну С'юзен за зраду, не залишивши на ній і живого місця, але він натомість був з нею всіляко чемний і привітний; і всього лише кілька хвилин тому, коли С'юзен розповіла мені, що ти тут, і я почув від Совтера історію про Джона Макевоя і Тома Тейло, я зрозумів увесь задум цього мерзотника, і хоч як я поспішав, ми прибули надто пізно, щоб зупинити тебе.
— Тепер це вже мало важить, — мовив Лауреат, заплющуючи очі. — У всякому разі до батьківського гніву мені вже не дожити.
— А чому я не можу відмовити йому? — запитала С'юзен, яка впродовж цієї розповіді сиділа заплакана на підлозі поруч з письмовим столиком Ебенезера. — Це розладнає цю угоду і дуже потішить містера Кука, я в тому певна.
Берлінґейм відповів, що він не певен у першому, позаяк контракт свідчитиме в суді, що Сміт виконав рішення щодо шлюбу, зробивши все від нього залежне.
— А що стосується другого, то це вже не моя справа, але я не знаю іншого способу, як подбати про Ебена зараз…
— Для мене то вже не має значення, — мовив Ебенезер.
— Ні, не впадай у відчай! — Берлінґейм трусонув його за плечі, щоби пробудити. — Моя думка така, що ти маєш одружитися зі С'юзен, Ебене, і дозволити їй доглянути за тобою, доки не одужаєш. Я знаю, що ти думаєш і як високо цінуєш свою цноту, але ж, присяй-бо, якби ж то був інший вихід! Ти мусиш одружитися, але не мусиш виконувати свій подружній обов’язок; коли ти одужаєш і ми доберемо способу розправитися з Вільямом Смітом, тоді С'юзен може вимагати, щоби шлюб скасували на тій підставі, що ти й досі дівак!
С'юзен похнюпила голову, але нічого не сказала. З тильної сторони будинку почулися голоси Сміта і Совтера, що реготали разом, і за якусь мить до них долучилися хрипкі голоси картярок з кухні.
— Слухай-но, Ебене, — швидко проказав Берлінґейм. — Тут у мене в кишені є Совтерова пігулка — він дійсно лікар, попри все те його шахрайство. Візьми її, вона допоможе тобі витримати церемонію, і я клянуся, що ми ще побачимо тебе хазяїном цього дому, перш ніж цей рік добіжить кінця!
Ебенезер струснув млявість достатньо, аби простогнати та закрити обличчя руками.
— Йсусе, якби ж то якийсь бог на шворках спустився й забрав мене з собою! Я б обрав зовсім інший шлях, якби міг знову опинитися в «Медальйоні»!
— Гей там, веселіше! — підбадьорливо гукнув Вільям Сміт і ввійшов до кімнати разом із Совтером і трьома жінками. — А тепер підніміть його, Тімоті, і покінчімо з цим нарешті!
— Матір Божа, — вигукнула одна з повій, підбігши до С'юзен, — я обожнюю весілля!
—
— Ви маєте одружити їх там, де він сидить, — сказав Берлінґейм Совтеру голосом Тімоті Мітчелла. — Ну ж бо, пане наречений, розжуйте цю пігулку і давайте відповіді, коли настане час. Стань тут, поблизу чоловіка, С'юзі, і тримай його за руку.
— От дідько! — скрикнула третя повія з удаваною тривогою. — Гадаєте, йому стане сил як чоловіку зламати їй цюнку?
— Припни свого клятого язика, — відрізала С'юзен, — а то я вирву тобі його геть з рота! — Вона вхопила руку Ебенезера і кинула лютий погляд на присутніх. — Починайте, Річарде Совтере, щоб вам повилазило! Цей чоловік хворий, і його треба негайно покласти до ліжка.
