— Що?! — вигукнув Ебенезер і аж підскочив. — Як це може бути, і я її не бачив? Що ти цим хочеш сказати?
— Вона в цьому домі прямо зараз і весь час була, відколи втекла від капітана Мітчелла! Ось доказ. — Вона витягла зі сховку на грудях намисто на брудній шворці, на яку був нанизаний перстень з риб'ячої кістки, подарований Ебенезеру Куассапелагом, королем анакостинів.
— Святий Боже, це той самий перстень, що я дав тобі як плату за її переправу. Де вона?
— Стривай, Ебене, — застерегла С'юзен. — Ти ще не вислухав усього, що мусиш, перш ніж побачиш її.
— Та до сраки! Навіть не пробуй завадити мені її побачити!
— Я так чиню згідно з її вказівками, — сказала С'юзен і заступила йому двері до передпокою. — Як ти думаєш, чому вона ще й досі не показалася тобі?
— Їй же бо, не знаю, та я про те і думати не смію! Але я ладен померти, щоб побачити її!
— Це буде якраз, бо вона зробила не менше, щоб побачити тебе.
Ебенезер став, наче його обухом по голові вдарили. Очі його налилися слізьми, і він, щоб не впасти, був змушений сісти на найближчий стілець, котрий якраз стояв біля його письмового столу.
— Авжеж, вона померла! — сказала С'юзен. — Померла від французької хвороби, опію і розпачу! Я бачила, як вона помирала, і гарного в тому не було нічого.
— О Боже! — простогнав Ебенезер, і риси його обличчя скаламутилися. — О Боже!
— Ти знаєш, як вона закохалася в тебе і полюбила твою невинність після того, як погордувала тобою у твоїй кімнаті; і ти знаєш, що вона відвернулася від Джона Макевоя, коли він написав того листа твоєму батькові. Вона снувала мрії, до яких схильні всі повії, — жити з тобою у чистоті та цноті, і ця думка так нею заволоділа, що вона негайно ж поклялася вирушити за тобою до Меріленду, тим паче що це через неї тебе відіслали туди, і вона щиро сподівалася, що ти її приймеш. Але в неї не було грошей, щоб заплатити за перевіз, і хоч вона й присяглася, що більше ніколи не буде повією, скидалося на те, що їй таки доведеться відфайдолити свою плату.
— Боже мій, як ця новина мене боляче разить, — вигукнув Ебенезер.
— Усе це весело проти того, що буде далі, — вирекла С'юзен. — Усім добре відомо, що гарненька дівчина може обкрутити більшість чоловіків круг пальця, і взагалі будь-якого чоловіка, якщо в неї стане клепки в голові й не забракне заповзяття, — такий уже цей світ, і тут нічого не поробиш. План Джоан Тоуст, як і багатьох інших дівчат, полягав у тому, щоб знайти собі такого капітана, із яким можна було б легко дійти згоди і який би погодився на те, щоб вона зігрівала йому каюту в перший тиждень подорожі замість плати за перевіз; але вона відчувала таку нехіть до того, щоб знову грати роль повії, що в неї виник інший задум, який був небезпечніший і неприємніший з усіх сторін, але мав єдину перевагу, котра полягала в тому, що коли він, цей задум, не схибить, вона досягне берега Меріленду, і її ніхто не відфайдолить. Вона почула, як на пристані казали, що повії в Америці — така сама рідкість, як і жиди в Колегії кардиналів, так що будь-яка дівка, котра схотіла б, могла би без оплати перетнути океан на певному кораблі за умови, що коли вона туди дістанеться, то найметься до когось із бандарш чи коцурів, що зустрічатимуть корабель.
Ебенезер застогнав.
— Я навіть боюся далі давати волю своїй уяві!
— Її новий план полягав у тому, щоб записатися на це судно, яке, окрім гулящих дівок, жодних інших пасажирів не везло, і добратися так до Америки невідфайдоленою; щойно вона зійде на берег, то прикличе на допомогу всю свою кмітливість, аби прибрати якогось способу уникнути своїх зобов'язань, — та її й не дуже лякала така перспектива, адже провінції так прагнули отримати жінок, а жінки так прагнули отримати якомога вищу платню за свої послуги, що не було жодного договору чи якоїсь письмової угоди, що змушувала б їх дотримуватися своєї обіцянки.
— Цей корабель, — втрутився Ебенезер. — У мене серце так і тьохкає — боюсь почути його назву, але якщо вона тобі сказала, я мушу знати.
— Він звався «Кіпріотка» — той самий, на який напали пірати неподалік від Меріленду, і всіх жінок, окрім одної, прив'язали до поруччя і поґвалтували!
— Окрім одної? Присяй-бо, тоді чи смію я плекати надію…
— Ні, не смієш, — відказала С'юзен. — Джоан Тоуст була якраз та сама, котру не взяли силоміць біля релінга, але тільки тому, що вона втекла і вилізла вгору по линвах на бізань-щоглу!
— Йсусе, Йсусе, це була вона! — вигукнув Ебенезер. — Знай же, С'юзен, що це були пірати капітана Томаса Паунда, того самого, що дещо раніше забрав мого слугу і мене з «Посейдона» на вимогу Джона Куда! Я не знаю, що ще тобі розповіла Джоан, але я мушу тепер у дечому зізнатися, бо інакше загину від докорів сумління: я був свідком цього піратства; я бачив тих жінок прив'язаними до релінга; я бачив беззахисну дівчину, що вирвалася від них і стала видиратися нагору по вантах бізані, хоч я й гадки не мав, хто вона така; я бачив, як мавр поліз слідом за нею…
