Щиро кажучи, почуття, що оволоділи Ебенезером, були доволі різними і плутаними: він відчував невимовну полегшу, коли думав, що Діва з Черч-Кріка не була його сестрою, але водночас був засмучений цим, і не тільки тому, що це була подруга його сестри, але й тому, що це означало, що його сестра й досі невідь-де. Він раптом зблід, бо нова думка стрельнула йому до голови.
— Та ні, це ще гірше! Чого б це міс Бромлі мала опинитись у Меріленді, якщо вона тільки не була компаньйонкою Анни? Еге ж, о Боже, вони подорожували разом — що може бути вірогіднішим? — і коли почули, як стоять справи в Молдені, чи коли мій батько наздогнав Анну і залишив при собі, міс Бромлі вирішила сама спробувати відшукати мене. Так воно і є, я певен, й або Джоан Тоуст нічого їм про мене не сказала, або вони їй не повірили! Боже мій, Боже, бідолашна дівчина! Скільки ще людей має зазнати наруги через мене? І тепер, удавшись до цього відчайдушного викруту, вона шукає, щоб хтось її пожалів, або ж від того потрясіння, що вона зазнала під час ґвалту, у неї помутився розум, вона називає себе іменем своєї найкращої подруги і думає, що це Генрі Берлінґейм скривдив її!
— Вона й справді подеколи називає свого чоловіка Генрі, — визнала Мері. — Роксі також про це казала.
— Але стривайте, — мовив Макевой. — Ви залишили цю дівку в себе в кімнаті на горищі, коли вона щось белькотіла отій Рассекс, а тепер вона вже дружина того хлопа, що скочив на неї і якого вона ледь не застрелила! Тут ви дещо проминули в цій оповідці, дорогенька, хіба ні?
— Та вже ж, сер, — Мері кивнула, — але то вже нехай розкаже Гарві. Коли дівчина скінчила і перестала торохтіти, вона зомліла на руках у Роксі, і її непритомну перенесли до млина, в покої Генрієтти. Упродовж трьох днів Роксі доглядала її, як хвору дитину, а на четвертий день вона зникла. Ніхто її відтоді не бачив, окрім ось нашого Гарві…
Мері скінчила розповідати й очікувально подивилася на Гарві Рассекса, як це зробили також Ебенезер і Джон Макевой. Але тому, що ці останні слова вона проговорила більш низьким тоном, ніж решту своєї історії, і тому що слова ці були звернені безпосередньо до Макевоя, звіролов їх недочув і застиг з бездумною усмішкою на вустах.
— Розкажи їм, Гарві, — підказала вона, — що сталося, поки Діва з Черч-Кріка лежала непритомна вдома у Роксі, ну, і решту також.
— Еге ж, так воно і є, — засміявся Гарві, так і не розуміючи, що саме вона сказала. Ебенезер дійшов висновку, що думками старий блукає десь далеко, адже попереднє зауваження щодо місіс Рассекс він ухопив одразу. — Це сталося, коли я вранці вирушив перевірити свої капкани; болото, бачите, всуціль було вкрите льодом, і хохулі позамерзали у своїх пастках, аж раптом я уздрів багаття побіля стежки і підійшов ближче, щоб трохи зігріти пальці в суглобах; там і лежав цей дикун у скривавлених штанях, із поголеною головою, а сам був холодний як смерть. Спершу я подумав, що він уже мертвий, і ще якихось дві години вповні підтвердили б мою правоту; але я відчув, що в його жилах ще б'ється життя, тож надумав забрати його сюди і зробити, що було можна. Рана виявилася нескладною, попри те що все було у крові; я промив її і перев'язав і влив у нього трохи гарячого бульйону, тільки-но він зміг розкрити рота. Бігме, ну і міцним же він виявився хлопцем! Оце щойно він лежав на самісінькому порозі смерті, а за якусь годину вже геть отямився, хоч і зоставався ще слабким. Коли я здобув його довіру, він розповів мені свою історію так, як її розумів, а що мені вже доводилося чути про Діву з Черч-Кріка, та й, крім того, знаючи, який у мого брата гумор, на те, щоб додумати решту, не треба було великого мудрагельства.
