Баришник дур-зіллям полностью

— Потім вони обстригли йому все волосся, — сказала Мері, й Ебенезер відчув, що в її голосі зараз починала прориватися та гіркота, якої не було, коли вона починала свою історію, — вони зрізали його під корінь, до скальпу, влили в його нутро ще склянку рому і сказали, що жоден пристойний англійський джентльмен ніколи не смердить ведмежим лоєм. Отож нічого не вдієш, вирекли вони, він мусить притьмом бігти до струмка — а це, прошу зважити, у середині грудня, — зняти із себе весь одяг, зануритися по шию у воду й оддраїти себе кінським скреблом, яке вони йому вручили. Це була, звісно, ідея мірошника — бр-р-р, терпіти не можу цього хамла! — от вони і відіслали цього Біллі, щоб він цим вчинком увінчав їхнє глумисько, навіть не сподіваючись побачити його знову: якщо він не замерзне і не втопиться, то це для нього стане таким потрясінням, що у тому ручаї він умить протверезіє і чкурне звідти до себе додому.

Але насправді, сказала вона, вони і пів години не встигли посміятися зі свого жарту, як той, з кого вони поглузували, знову постав перед ними і, повернувши скребло, замовив ще рому; шкіра його була стерта мало не до крові, але від ведмежого лою і сліду не лишилося, так само, як і від випитого ним, і по ньому не можна було сказати, що він змерз чи зазнав ще якихось незручностей. Поки вони ото дивувалися, Біллі наполіг, щоб вони піддали його наступному спробунку, і так уже сталося, що міс Бромлі, вертаючись, обрала саме цю хвилину, щоб знову ввійти до корчми; вона з погордою у цілковитій тиші перетнула залу й зійшла східцями до себе на горище. Цілком можливо, що на тому б усе і скінчилось, якби сам Біллі не вклепався у цю халепу, захотівши дізнатися, кому належить ця жінка.

— Еге, Біллі Ромлі, це Діва з Черч-Кріка, — відповів мірошник. — Вона нікому не належить, хіба що сама собі, отака вона, ця штучка.

— Відтепер це жінка Біллі Ромлі, — вирік індіянин і витяг з-за пояса ножа. — А як англійський диявол бере собі дружину? Із ким я маю битися? Де тут таяк, що віддав би її за мене?

І тільки тоді чоловіки перевели подих, зрозумівши, які широкі можливості відкриваються для нової забави просто перед ними. Тож і недивно, що першим озвався Гаррі Рассекс.

— Ти кажеш… ти хочеш узяти Діву з Черч-Кріка собі за дружину?

Біллі одразу посунувся до нього з ножем.

— Вона твоя жінка? Ти говоритимеш від її імені?

— Стривай, стривай, — заспокоїв його мірошник, — відклади куди подалі свого ножа, Біллі Ромлі, і поводься пристойно, як і належить англійцю, бо інакше вона і чути про тебе не схоче. Отже, вона буде місіс Біллі Ромлі, так? Ну, добре! — І, повторивши своє попереднє твердження, що в міс Бромлі, окрім власного сумління, немає перед ким відповідати, Рассекс висловив своє задоволення цим шлюбом, і всі як один приєдналися до цих слів, поділяючи це почуття.

— Але чи знаєш ти, Біллі Ромлі, — провадив він далі, — що не кожен англієць заслуговує на таку дівчину, як Діва Бромлі. Чи знаєш ти… як ти там їх назвав, Семе? Випробовування, от шельма! Чи знаєш ти, які випробовування очікують на англійського нареченого, хлопче?

Як усі й сподівалися, Біллі Ромлі зізнався у цілковитому незнанні англійських шлюбних звичаїв, отож Рассекс його одразу і просвітив, примовляючи урочистим і надзвичайно довірливим голосом:

— По-перше, ти не смієш і близько підходити до англійської діви з думками про шлюб, аж поки не перехилиш принаймні з тузінь келишків, щоб розпалити свою пристрасть. Вони бояться тверезого коханця як чуми, отакі вони, наші лондонські дівчата! По-друге, ти не повинен говорити ані слова: одне лише слово, і твоїм зашлюбинам кінець! Ти розумієш, про що я, Біллі Ромлі? Такий уже звичай у нас, англійських дияволів, розумієш, щоб наша жінка не дісталася якомусь там сраному щеняті. Отже, жодних розмов; ти маєш заскочити її зненацька і потайки, як мисливець оленя, — Їй-Бо, як же вона кохатиме тебе, якщо ти нападеш на неї із засідів і розплетеш їй віночок, перш ніж вона встигне дібрати толку, хто ж на неї заліз! Тут є одна заковика, Біллі, друзяко: наші закони вимагають, щоб чоловік узяв свою наречену, як тер'єр свою сучку, дарма, хоче вона того чи ні, і що більше вона опиратиметься і верещатиме, то більше вона буде шанувати тебе за цей ґвалт! Хіба ж не так написано в наших законах, друзі мої?