Решта думала лише розважитися, і нічого серйознішого, як потім вони зізнавалися своїм дружинам; у них на умі було тільки утнути штуку з п'яним індіянином коштом цієї пиндючної міс Бромлі. Але чи то тому, що вони не сміли перечити серу Гаррі, чи тому, що цей його задум був аж надто привабливим, щоб протистояти йому, однак вони підтвердили його слова, спроквола закивавши та пробурмотівши, що дійсно, так у них, англійців, і заведено. Поки Біллі дудлив увесь той ром, що від нього вимагали, вони казали самі собі, а згодом і своїм жінкам, що чоловік, в утрібці якого плещеться дванадцять келишків барбадоського рому, несе загрозу для честі будь-якої жінки не більше, ніж євнух; коли він скінчив, вони розступилися, утворивши прохід для сера Гаррі, який, даючи пошепки останні настанови, підвів Біллі, що вже хилявся навсібіч, до східців і став дивитися, як той навшпиньках п'яною ходою дереться нагору, намагаючись ступати нечутно.
— Тільки подумати, — тяжко зітхнула Мері, перервавши свою оповідь, — вони захотіли виставити на посміховисько золоту подобу Маттассина! Це наче — о, Боже! — це все одно що зробити зі святого грааля нічний горщик!
— Це була жорстока витівка, — погодився Ебенезер, — але не тільки для одного Білогорлика Дзюбка! Я потерпаю за долю Меґ Бромлі.
— Ну, то давай, продовжуй, — запропонував господар. — Я чув те, що чув, але за ці останні дні оповідка про Біллі Ромлі зазнала стількох змін, що, здається, їх можна вже нанизувати на шворку, як мушлі.
— Я чула її від Роксі Рассекс, — сказала Мері, — це чесна кумася, і вона просто так язиком плескати не стане, а вона почула її від сера Гаррі не далі, як п'ять хвилин по тому, як це сталося. Генрієтта почула постріл аж на млині й вибігла надвір, щоб дізнатися, звідки він пролунав, хоч сер Гаррі й лупцює її щоразу, як її обличчя з'явиться у вікні. Але коли вона побачила, як люди збігаються до корчми її батька, вона змусила свою матусю піти туди і дізнатися новини, і коли Роксі дісталася туди, індіянина, що залишив після себе криваву стежку, вже не було.
— Постріл! — впав у річ Ебенезер. — Ви хочете сказати, що міс Бромлі застрелила його?
Мері підвела догори свого пухкого пальця.
— Я сказала, що бідолашного індіянина поранили і він зник, залишивши після себе кривавий слід: це все, що я сказала.
— Але ж хто тоді…
— Коли Роксі дісталася корчми, — вперто провадила далі Мері, — там була кров на землі, кров на східцях, кров усюди на долівці. Чоловіки враз протверезіли, але їм було соромно дивитися їй в очі; що ж до Гаррі, то він ревів, як осел, над своєю витівкою, тож вона ніяк не могла домогтися від нього нічого путнього. «Їй-бо, їй-бо! — це було і все, що він міг їй сказати. — Ти бачила, як той бовдур пострибав звідси, крекчучи, мов жабун, якого допіру вихолостили?» І він знову починав ревіти, не говорячи ні слова.
— Міс Бромлі! — допитувався Ебенезер. — Я маю знати, що трапилося з міс Бромлі! Це вона вистрелила у того бідаку?
— Це була Діва з Черч-Кріка, — сухо сказала Мері. — Щиро кажучи, вона з самого початку здогадалася, що коли сам сер Гаррі не спробує позбавити її цноти, то підішле до неї якогось п'яного розпусника; тому і тримала при собі пістоля, завжди зарядженого й готового до стрільби. Він був у неї в каптані, щоразу коли вона виходила на східці, а коли спала, то тримала його під сінником, звідкіля могла дістати, щойно чула якісь кроки на сходах. Але річ у тім, що навіть п'яний дикун усе одно залишається дикуном до самісіньких кісток; шуму від того, як Біллі Ромлі скрадався нагору, було не більше, ніж від мисливця-вайвоша, що полює на дичину, тож вона і дізналася про те, що їй загрожує, лише тоді, коли він приставив ножа до її горлянки!
Макевой приклацнув язиком.
— А як же їй вдалося дістати пістоля?
— У тому-то й вся заковика, — усміхнулася Мері. — У мурах утворився такий пролом, що боронити їх уже не було жодної можливості, і їй нічого не залишалося, як відкрити браму, здати фортецю та вдатися до помсти, поки загарбник буде зайнятий грабунком.
— О Боже! — вигукнув Ебенезер. — Ви хочете сказати, що бідолашна дівчина таки втратила честь?
