Баришник дур-зіллям полностью

— Ти не так мене зрозумів, — мовив Берлінґейм. — Я й зараз був би проти цього і проти того, щоб Анна потурала кожній його примсі. Якби я був його сином, він вже давно зрікся б мене за те, що я відверто кинув би під лаву всю його турботу; але яка ж то безцінна нагорода, Ебене! Яким заможним я був би чоловіком — викинути геть такий скарб! Людина гибіє в ліжку від горя, що втратила тебе; він повеліває, яким життєвим шляхом тобі слід прямувати, щоб бути гідним свого роду! А хто сумує за мною, прошу, скажи мені, кого хвилює, чи стану я блазнем, чи філософом? Хто вказує мені цілі, які я міг би відкинути, або цінності, якими я міг би знехтувати? І насамкінець, сер, яке я діло маю в цьому світі, і де те місце, звідкіля я міг би втекти, і чию владу та довіру я міг би зневажати? Якби я мав домівку, то, напевно, залишив би її; була б сім'я, чи живі, чи мертві, — я б ставився до неї з презирством і блукав би самотньо десь на чужині. Але в який же відчай це вкидає і який то тягар — бути самотнім гостем у всенькому світі й не мати жодного зв'язку з історією! Я буцім вискочив de novo, немов хробачок зі шматка м'яса, або впав просто з неба. І якби я навіть мав здатність говорити, мов ангел, то й тоді не зміг би розповісти тобі, яка це самотність!

— Не можу збагнути, — вирік Ебенезер. — Чи ж не той самий чоловік стояв на Темз-стріт, підносячи хвалу Небесам за те, що йому геть нічого не відомо про своїх предків?

— То було сказано у хвилину розпачу, — усміхнувся Берлінґейм, — немов палка промова жебрака, який викриває гріховність багатства. Коли ви двоє поїхали геть, я відчув себе таким самотнім, як ніколи досі, і довго думав про капітана Салмона та добру Меліссу, які мене виховали. Пам'ятаєш той день у Кембриджі, коли ти спитав мене, як так сталось, що мене звати Генрі Берлінґейм Третій?

— Так, і ти відповів, що це ім'я ти носиш, відколи народився.

— Сумний і невеселий провів я декілька годин в своїй кімнаті, роздумуючи над цим, — мовив Берлінґейм, — і нарешті мені спало на думку, що це помпезне ім'я є найціннішою річчю, якою я володію. Хто нагородив мене ним? Звідки з'явився саме Берлінґейм Третій, а не просто Берлінґейм?

— Дідько, я розумію до чого ти хилиш! — сказав Ебенезер. — Саме твоє ім'я пов'язує тебе з твоїми предками; тож, зрештою, ти не з'явився цілком ex nihilo[37]! Це щось подібне на ключ до цієї загадки!

Берлінґейм кивнув.

— І хіба ж не заявляв я на повен голос, що я вчений? — Він знову налив херес у свій келих. — Тож саме там і тоді я склав собі клятву, — сказав він, — що взнаю ім'я та походження свого батька, обставини моєї появи на світ і, можливо, місце та спосіб, у який він помер; і жодної іншої справи, важливішої над цю, для мене не буде існувати, й у своїх пошуках я перерию всю планету, допоки не знайду відповіді на моє питання або не помру. І, далебіг, я таки шукав — усі ці сім років. Це стало єдиною справою мого життя.

— Тоді, їй-бо, я повинен почути цю історію, адже чекаю на неї вже надто довго. Пий свій херес та розпочинай, і я не потерплю жодних перерв, аж поки ця історія не добіжить кінця.

— Як завволиш, — сказав Берлінґейм. Він допив вино, напхав свою люльку тютюном і розповів таку історію:

— Як людина може дізнатися історію свого походження, коли їй невідомо, звідки та як вона з'явилася на світ і навіть чи є справжнім те ім'я, яке вона носить? Не думай, що я сліпо покладався на цей єдиний шанс і не зважав, Ебене, на те, що моя єдина надія могла виявитись облудною: які ж бо я мав докази того, що це ім'я не дано мені на посміх, або не дісталося випадково, або ж, що цілком імовірно, не перейшло до мене від інших моїх названих батьків, які опікувалися мною, відколи я був немовлям до того часу, коли примхливій долі було завгодно звести мене з капітаном Салмоном. Щоб скласти обітницю побудувати міст, потрібна лиш відвага, але однією відвагою моста не побудуєш. Я думав над тим, яким має бути мій перший крок і зрештою вирушив до Брістоля, сподіваючись знайти кого-небудь, хто принаймні був би знайомий з моїм капітаном і пригадав би сироту, чиїм опікуном він був. І в глибині душі я молився, благаючи зустріти якогось його старого та довіреного друга або ж когось з рідні, хто може знати всю ту історію мого походження. Я так собі міркував, що в тому немає нічого неможливого, що він, якщо й не розголосив її скрізь і всюди, то хоча б розповів бодай кільком людям, якщо тільки в тому не було якогось великого гріха.

Ебенезер насупив чоло.

— Який гріх? Скидається на те, що чоловік, якого ти мені змалював, ніколи не принизився б до того, щоб викрадати дітей.

Берлінґейм скривив губи, підняв і опустив руки.