Баришник дур-зіллям полностью

— Наскільки мені відомо, у нього не було дітей, а нестримне бажання мати сина може штовхнути чоловіка чи жінку на відчайдушний крок. Та й, крім того, цього було б нескладно досягти: Багато якорів у сутінках кидають і вибирають ще до сходу сонця. Однак здебільше мої думки були зайняті не викраденням, хоча я припускав і таку можливість, — адже, якщо я і дістався йому в якийсь негідний спосіб, то, скорше за все, він прижив мене з однією зі своїх любасок, що чекала на нього в якомусь порту.

— Е, ні, — сказав Ебенезер. — Я дійсно читав, що моряки — великі розпусники, а подеколи навіть і двожени, що є наслідком їхнього ремесла, але капітану Салмону, принаймні як я його уявляю, бракувало молодості й темпераменту для подібних дурниць, не кажучи вже про те, що він був не простим моряком, а капітаном судна. І не схоже на те, щоб такий чоловік був здатен обтяжувати себе байстрюком, це все одно, якби Соломон городив якісь нісенітниці, а жиди укладали чесні угоди.

Берлінґейм усміхнувся.

— Тож іншими словами, це цілком можебна річ. Ти можеш наслідувати Горація, коли писатимеш вірші — flebilis Ino, perfidus Ixion[38] і так далі, але не варто думати, що в житті люди влаштовані так просто. Багато є жидів, які втратили свою останню сорочку, і є багато святих, які потайки лупцювали своїх послушників. Скупердя може інколи стати щедрим, і Навіть мурашка може прагнути помсти. І знову ж таки, хоча капітан Салмон і не скидався на чоловіка, схильного стрибати в гречку, однак у тому не було б нічого дивного, якби він, коли б його власний клаптик ґрунту не плодоносив, почав собі шукати більш родючого поля. Мелісса, може, навіть і спонукала його до цього.

— Жінка, яка підштовхує свого чоловіка бути невірним?

— У цьому разі, я так міркую, не було б жодної зради. А втім, то не має значення: по-перше, гадаю, найімовірніше я дістався йому не в такий ганебний спосіб, і він взяв собі якогось сироту, як то міг вчинити будь-який чоловік, що має в серці Христа; по-друге, мені було байдуже, як я до нього потрапив, аби взнати, як це сталося і від кого я йому дістався.

— І ти взнав?

Берлінґейм похитав головою.

— Мені вдалося знайти трьох чи чотирьох літніх людей, які знали Салмона та пам'ятали його невдячного вихованця: один з них, коли я відкрив йому своє ім'я, розповів, що саме горе капітана від того, що він втратив мене, його і вбило, а горе втрати чоловіка вбило Меліссу. Я хотів би вірити цій історії, бо інакше моя совість може поставити мені на карб намагання втекти від такої жахливої відповідальності; але в житті трапляються характери, схильні надміру драматизувати минуле та приймати вірогідне за історичне, які, немов Радамант[39], виносять вирок, що не підлягає оскарженню. Цей чоловік, скажу я тобі, хоча і без особливого задоволення, належав до них. У всякому разі нікому з них нічого не було відомо про моє походження, за винятком того, що капітан Салмон звідкілясь привіз мене додому на своєму кораблі. Я запитав їх потім, хто ж був найближчим другом капітана і хто була найближча подруга Мелісси? І кожен із чоловіків, яких я запитав, відповідав, що саме він і був тим другом, а кожна жінка відповідала, що саме вона і була тією подругою. Нарешті я запитав, чи пам'ятає хто-небудь із них, хто був старшим помічником на кораблі у капітана Салмона в ті дні; але ж Брістоль — метушливий порт, де моряки міняють свій корабель від однієї подорожі до іншої, і навряд чи вони могли б пам'ятати це бодай за рік, а тут минуло вже цілих тридцять. Проте, як то часто буває, розпитуючи когось, я сам натрапив на відповідь, або ж якщо і не на відповідь, то принаймні на промінь надії: чоловік, якого звали Річардом Гіллом, був старшим помічником під час усіх п'яти подорожей, що я здійснив разом з капітаном Салмоном, і в мене склалося враження, радше зумовлене характером їхніх стосунків, ніж якимось незаперечним твердженням, що вони з капітаном були товаришами вже декілька років. Тож не здавалося неймовірним, що він був помічником і під час тієї подорожі десять років тому, хоча шанс на це був невеликий; і якщо він насправді був цим помічником, то, певно, знав про цю справу значно більше, ніж я. А я не знав, може, цей Гілл вже давно помер, або ж відшукати його могло стати такою ж складною справою, як і відшукати батька…

— Я визнаю, визнаю це! — втрутився Ебенезер. — Прошу, повір, я усвідомлюю, які перешкоди тобі довелося подолати, тож не варт їх усі перераховувати, хіба що ті, які прискорюють хід твоєї історії, і хутчіш скажи мені, чи ж ти з ними впорався? Чи ти знайшов цього Гілла? Чи ж він тобі щось розповів?