— І тому я зараз тут. У кав’ярні на Сент-Джон-стріт. Я д... я думаю,— нестримно позіхнув Страйк,— вибач... думаю, оскільки я вже тут, треба пошукати щось про покійного Аплторпа. Може, хтось пам’ятає ту родину чи знає, що з ними сталося.
— І як ти плануєш це щось шукати?
— Погуляю тут,— відповів Страйк, і на цих словах гостро відчув, як болить коліно,— порозпитую в закладах, які на вигляд тут давно.
Розу... розумію,— знову позіхнув він,— що надії мало, але ніхто більше не зізнавався в убивстві Марго.
— Ти ж не спав?
— Бувало й гірше. А ти зараз де?
— В офісі,— відповіла Робін,— і теж маю новини по Бамборо, якщо в тебе є час.
— Кажи,— мовив Страйк, радіючи приводу відкласти вихід під дощ.
— По-перше, я отримала листа від чоловіка Глорії Конті. Пам’ятаєш, друга дівчина з реєстратури — вона остання бачила Марго живою? Він короткий. «Шановний містере Еллакотт...»
— Містере?..
— Мене звати Робін, люди часто плутаються. «Я пишу від імені моєї дружини, яку тяжко вразила комунікація з вами. Вона не має доказів чи інформації стосовно Марго Бамборо і їй не буде зручно зв’язатися з вами через мій офіс. Наша родина живе приватно й бажає, щоб і далі так лишалося. Я хотів би від вас запевнень у тому, що ви не писатимете моїй дружині ще раз. Щиро ваш, Гюґо Жубер».
— Цікаво,— погодився Страйк, потираючи неголене підборіддя.— Чому Глорія сама не написала? Надто тяжко вразилася?
— Я навіть не розумію, що її так тяжко вра... так засмутило. Можливо,— мовила Робін, відповідаючи на власне питання,— те, що я написала їй через роботу чоловіка? Але я писала на «Фейсбук», а вона не відповіла.
— Знаєш, я думаю, слід попросити Анну написати Глорії. Донька Марго може зворушити її, не те що ми.
— Гарна ідея,— погодилася Робін, і Страйк почув, що вона записує.— Добре, є і кращі новини. Коли ти мені дзвонив, я саме розмовляла з другою донькою Вілми Бейліс, Маєю. Вона — заступниця директора в школі. Думаю, я майже переконала її поговорити з нами. Вона боїться реакції старшої сестри, але я сподіваюся на краще.
— Чудово,— сказав Страйк.— Я б хотів дізнатися про Вілму більше.
— І є ще дещо,— провадила Робін.— Але ти, мабуть, скажеш, що шанс примарний.
— Я допіру зізнався, що планую піти по людях питати про покійного психа, якого майже напевно звали не Аплторп,— відповів Страйк, і Робін засміялася.
— Гаразд, власне, я вчора знову шукала Стіва Датвейта в інтернеті, і знайшла сайт «Мемуари про табір Батліна», де колишні працівники спілкуються, діляться спогадами й домовляються про зустрічі — ну, ти зрозумів. Я не знайшла нічого про Датвейта — чи Джекса, як він себе називав у Клактоні-на-морі,— але знайшла... мабуть, воно зовсім не до чого,— додала Робін,— і не впевнена, чи ти пам’ятаєш, але у «Що ж сталося з Марго Бамборо?» Оукден цитує дівчину на ім’я Джуді Вілкс. Вона ще приголомшена тим, що Стіві Джекс нічого не сказав про свою дотичність до справи про зниклу жінку.
— Я це пам’ятаю,— сказав Страйк.
— Власне... та дівчина потонула,— сказала Робін.— На курорті, наприкінці літнього сезону в 1985 році. Тіло знайшли в басейні вранці. На форумі при сайті колишні працівники обговорювали цю смерть. Думають, що вона була п’яна, послизнулася, вдарилася головою і звалилася в басейн... Може, йому так жахливо не щастить,— провадила Робін,— але жінки біля Датвейта якось надто часто вмирають, правда? Заміжня подружка наклала на себе руки, лікарка зникла, а тут ще й колега потонула... За ним усюди йде неприродна смерть... дуже дивно.
— Так, дивно,— погодився Страйк, суплячись на дощ. Він саме хотів уголос поцікавитися, де ж міг сховатися сам Датвейт, але тут Робін трохи схвильовано почала:
— Слухай, я в тебе ще дещо хотіла попросити, але якщо не погодишся, то нічого страшного. Мій сусіда Макс — він актор, ти ж у курсі? Його взяли в серіал на роль відставного вояка, і він не знає, до кого ще звернутися. Він питає, чи ти не можеш прийти на вечерю, щоб він тебе розпитав.
— О,— зронив Страйк, якого прохання здивувало, але потішило,— так, добре. Коли?
— Знаю, що це зненацька, але як тобі завтра? Йому треба терміново.
— Так, завтра буде нормально,— відповів Страйк. Він готувався виїхати до Сент-Моса, щойно це стане можливо, але навряд чи море заспокоїться до завтра.
Коли Робін поклала слухавку, Страйк замовив третє горня чаю. Він умисне тягнув час — і знав причину. Якщо він збирається іти розпитувати клеркенвелльців, чи не пам’ятають вони вже померлого чоловіка, який називав себе вбивцею Марго Бамборо, було б непогано знати його ім’я,— але Дженіс Бітті досі перебувала в Дубаї, тож лишалося єдине джерело інформації — Айрін Гіксон.
Дощ періщив без упину. Хвилина по хвилині Страйк відкладав дзвінок до Айрін, дивлячись, як протинають пелену дощу машини, а пішоходи оминають калюжі на тротуарі, і думаючи про давню смерть молодої працівниці курорту, яка послизнулася, вдарилася головою і захлинулася в басейні.
