— Ну, Айрін, старша з них,— зітхнув Ґупта,— мала ще той норов. Пам’ятаю, що вона часом бувала... не так груба, але досить зухвала з Марго. На святкуванні Різдва в клініці... то Марго організувала, знову хотіла, щоб усі поладнали... Айрін добряче випила. Пам’ятаю, що мали місце якісь розбіжності, але що конкретно — не згадаю. Наче нічого серйозного. Коли я побачив їх наступного разу, обидві трималися цілком дружньо. Після зникнення Марго Айрін була в істериці.
Запала коротка пауза.
— Почасти то було про людське око,— додав Ґупта,— але певен, що переймалася вона щиро. Глорія — бідолашна маленька Глорія — дуже горювала. Для Глорії Марго, знаєте, була більш ніж начальницею. Скоріше старшою сестрою, наставницею. Саме Марго взяла її на роботу, хоч Глорія майже не мала досвіду. І мушу визнати,— розсудливо додав Ґупта,— що вона добре працювала. Дуже старалася, швидко вчилася. Було досить один раз вказати їй на помилку. Думаю, вона була з дуже бідної родини. Дороті її дещо зневажала, бувало, поводилася украй нелюб’язно.
— А що прибиральниця Вілма? — спитав Страйк, дійшовши до кінця переліку.— Як ладнала з Марго вона?
— Якщо скажу, що пам’ятаю, то збрешу,— сказав Ґупта.— Вілма була дуже тиха. Не чув, щоб з нею були якісь проблеми.
По короткій паузі Ґупта додав:
— Дуже сподіваюся, що я зараз нічого не вигадую, але наче пам’ятаю, що у Вілми був проблемний чоловік. Здається, Марго казала, що Вілмі варто з ним розлучитися. Не пам’ятаю, чи вона це сказала просто Вілмі в очі... мабуть, так і було, це схоже на Марго... але факт,— провадив він,— що потому як я пішов з клініки, Вілму звільнили. Казали, що вона пиячила на роботі. Вона справді завжди приходила з термосом... Але припускаю, що тут я наплутав, тож не робіть великих висновків. Як я вже казав, це сталося після мене.
Двері до вітальні відчинилися.
— Ще чаю? — спитала місіс Ґупта й забрала тацю і вже холодний чайник, а Страйкові, який схопився їй допомагати, звеліла сидіти й не метушитися. Коли вона пішла, Страйк спитав:
— Я можу попросити вас згадати день, коли Марго зникла, докторе Ґупта?
Ніби зібравшись на силі, дрібний лікар відповів:
— Звісно. Але мушу вас попередити: все, що я пам’ятаю про цей день, це те, що я свого часу розповів поліції. Розумієте? Зараз моя пам’ять уже не та. Я здебільшого пам’ятаю те, що казав інспекторові.
Страйк подумав, що нечасто свідки настільки свідомі. Він мав великий досвід збирання свідчень і знав, що люди міцно тримаються за першу свою версію; цінна інформація, про яку не було згадано цього першого разу, часто губиться під шаром більш формальної версії, яка заступає собою справжню пам’ять.
— Нічого страшного,— сказав він Ґупті.— Просто розповідайте все, що пам’ятаєте.
— Отже, день був цілком звичайний,— почав Ґупта.— Єдине, що хоч трохи вибивалося зі звичного графіка,— одна з дівчат з реєстратури мала на другу тридцять йти до зубного лікаря. Власне, то була Айрін. Ми, лікарі, працювали кожен у своєму кабінеті. До другої тридцять дівчата були в реєстратурі, потім Айрін пішла, і Глорія лишилася сама. Дороті була на своєму місці до п’ятої — о п’ятій вона зазвичай ішла додому. Дженіс була в клініці до обіду, потім пішла на виклики, як це було заведено. Марго я кілька разів бачив на... не те щоб на кухні, але в нас був куточок, де були чайник і холодильник. Вона раділа через Вілсона.
— Через кого?
— Гарольда Вілсона,— усміхнувся Ґупта.— Напередодні були вибори. Лейбористи отримали більшість після того, як він з лютого став лідером меншості.
— А,— кивнув Страйк,— точно.
— Я пішов о пів на шосту,— провадив Ґупта.— Попрощався з Марго, в неї були відчинені двері в кабінет. Бреннер зачинився. Я вирішив, що в нього пацієнт. Звісно, про те, що було далі, я не можу говорити обізнано, бо я вже пішов,— додав він,— але можу переповісти те, що чув від інших.
— Якщо ваша ласка,— сказав Страйк.— Мене особливо цікавить та пацієнтка, через яку Марго затрималася.
— А,— Ґупта склав кінчики пальців разом і закивав,— ви чули про таємничу чорняву панну. Все, що про неї знаю я, я почув від маленької Глорії. Ми приймали пацієнтів у порядку живої черги. Хто реєструвався на прийом, теж приходили й чекали — якщо, звісно, то не було щось невідкладне. Але ця жінка прийшла з вулиці. Вона не була нашою пацієнткою, але мучилася від сильного болю в животі. Глорія сказала їй зачекати, а потім пішла спитати, чи Джозеф Бреннер її прийме, бо в Марго були пацієнти, останні на той день.
Бреннер не зрадів проханню. Поки Глорія говорила з ним, Марго вийшла з кабінету разом зі своїми пацієнтами — то була мама з дитиною — і сказала, що подивиться пацієнтку, бо просто з клініки йде на зустріч з подругою у паб неподалік. За словами Глорії, Бреннер буркнув щось на взір «дуже люб’язно з вашого боку», і як на нього, це була цілком дружня репліка. Тоді від узяв пальто й капелюх і пішов.
