— Мені здався дуже дивним той факт,— додав він,— що інспектор Талбот сам повідомив мене, що Роя ні в чому не підозрюють, що він має залізне алібі. Власне, Талбот нам усім здався ексцентричним. Він був дуже наполегливий, але ставив дивні питання.
Ґупта взяв третій рулетик з інжиром і уважно роздивився його, а тоді з’їв.
— Гадаю, він хотів мене заспокоїти. Хотів, щоб я знав: мій брат лікар — поза підозрою, мені немає чого боятися, він знає, що лікар не здатен зробити таку страшну річ, викрасти жінку чи — тоді ми всі вже боялися саме цього — вбити її... Але Талбот від самого початку думав, що це зробив Крід — і боюся, він був правий,— сумно зітхнув Ґупта.
— Чому ви так вважаєте? — спитав Страйк. Він подумав, що Ґупта скаже про білий фургон і дощову ніч, але почув відповідь, яка здалася йому дуже проникливою.
— Дуже важко сховати тіло без сліду — як зникла Марго. Лікарі знають, як пахне смерть, ми розуміємося на юридичних та інших процедурах навколо небіжчика. Невіглас може думати, що позбутися тіла — це як позбутися стола десь тієї самої ваги, але це зовсім інакша справа, і дуже складна. І навіть у сімдесяті, коли ще не було аналізу ДНК, поліція вміла збирати відбитки пальців, зналася на групах крові тощо. Тож чому її так і не знайшли? Хто все зробив з розумом, а про Кріда ми точно знаємо, що він дуже розумний, так? Урешті-решт його виказали живі жінки, а не мертві. Він умів змусити трупи мовчати.
Ґупта доїв рулетик, зітхнув, ретельно обтрусив крихти з рук, а тоді вказав на ноги Страйка та спитав:
— Котра з них?
Страйк не образився на пряме питання від лікаря.
— Оця,— він поворушив правою.
— Ви ходите дуже природно,— зазначив Ґупта,— як на людину такого зросту. Я б і не здогадався, якби не читав про вас у газетах. Раніше не було таких протезів. Просто диво, які речі можна купити в наш час! Гідравліка відтворює природний рух суглобів! Просто диво.
— Служба охорони здоров’я не може купити такі складні протези,— сказав Страйк, ховаючи записник у кишеню.— Мій цілком звичайний. Якщо вас це не обтяжить,— провадив він,— я можу попросити адресу медсестри з клініки Святого Івана?
— Так-так, звісно,— відповів Ґупта. З крісла він підвівся з третьої спроби.
Ґупті знадобилося півгодини, щоб знайти стару адресну книгу, а в ній — останню відому йому адресу Дженіс Бітті.
— Не можу обіцяти, що вона актуальна,— сказав Ґупта в коридорі, передаючи Страйкові папірець.
— Це добрий початок, щоб її знайти, надто якщо вона не змінила прізвища після заміжжя,— сказав Страйк.— Ви мені дуже допомогли, докторе Ґупта. Я дуже вдячний, що ви знайшли час зі мною поговорити.
— Звісно,— відповів Ґупта, роздивляючись Страйка проникливими темними очима,— це буде диво, якщо ви знайдете Марго по всіх цих роках. Але я радий, що її знову шукають. Так, дуже радий, що її шукають.
Страйк повертався до станції «Амершем», минаючи живі огорожі та здвоєні гаражі представників середнього класу, і думав про Марго Бамборо. Зі спогадів старого лікаря вона постала сильною і яскравою особистістю, і це чомусь заскочило Страйка зненацька. Зникнувши, Марго Бамборо стала в його очах безтілесним привидом, ніби від початку судилося, що вона вийде в дощову ніч і вже не повернеться.
Він пригадав сімох жінок з обкладинки «Демона з Райського парку». Чорно-білі примари з зачісками, які ставали чимдалі старомоднішими з кожним днем, якого вони не проводили зі своїми рідними, у своєму житті. Але за кожним безбарвним образом стояла людина, у якої колись стукотіло серце, чиї мрії і погляди, тріюмфи і розчарування були такі самі реальні, як і в Марго Бамборо. А тоді їм стрівся чоловік, якого на обкладинці книжки про страшну історію їхньої загибелі удостоїли кольорового портрета. Страйк досі не дочитав книжку, але знав, що Крід забирав життя в різних жінок — серед них школярка, рієлторка, аптекарка. Почасти саме тому Ессекський Різник у тогочасних газетах був оповитий таким ореолом жаху: він нападав не лише на повій, яких газети виставляли природними жертвами для вбивці. Єдина відома «вулична дівка», на яку він напав, вижила.
