Глорія повернулася до прийомного покою і сказала дівчині, що Марго її подивиться. Та пішла до кабінету й лишалася там довше, ніж очікувала Глорія. Десь двадцять п’ять, якщо не тридцять хвилин. Була вже чверть по шостій, а Марго мала зустрітися з подругою о шостій. Нарешті пацієнтка вийшла з кабінету й пішла. Далі вийшла Марго, уже в пальті. Сказала Глорії, що запізнюється на зустріч, і попросила її зачинити клініку. Тоді вийшла під дощ... і більше ніхто її не бачив.
Двері вітальні знову відчинилися. Увійшла місіс Ґупта зі свіжозапареним чаєм. Страйк знову підвівся, щоб їй допомогти, і знову отримав наказ сидіти. Коли вона пішла, Страйк запитав:
— Чому ви сказали, що пацієнтка була таємнича? Бо вона не була приписана до клініки чи...
— О, то ви не в курсі цієї історії? — спитав Ґупта.— Ні-ні. Річ у тім, що потім було багато розмов про те, жінка то взагалі була чи ні.
Усміхнувшись тому, як здивувався Страйк, він пояснив:
— Почалося з Бреннера. Він тільки пройшов повз неї, але детективу сказав, що бачив чоловіка і здивувався, коли потім почув, що то була жінка. За словами Глорії, то була кремезна молода панянка, чорнява — «мов циганка», так вона сказала... термін не дуже політкоректний, але такі були її слова. Звісно, більше ніхто з нас її не бачив, тож важко судити. Поліція оприлюднила звернення до тієї дівчини, але ніхто не відгукнувся, тож детектив почав тиснути на Глорію, щоб та підтвердила, що йдеться про переодягненого чоловіка чи що вона могла помилитися, вважаючи, що то жінка. Але Глорія стояла на тому, що здатна відрізнити жінку від чоловіка.
— Детектив — то Білл Талбот? — спитав Страйк.
— Саме так,— кивнув Ґупта й потягнувся по чай.
— Як гадаєте, він хотів думати, що в клініку приходив переодягнений чоловік, бо...
— Бо Денніс Крід іноді одягався в жіноче вбрання? Так,— кивнув Ґупта.— Хоча тоді його називали Ессекським Різником. Його справжнє ім’я ми дізналися лише в 1976 році. А про зовнішність Різника ми тоді знали тільки, що він міцної статури й чорнявий — тож я розумію, звідки взялися підозри Талбота, проте...
— Проте дивно, що Ессекський Різник зайшов до клініки й чекав своєї черги?
— Так... дуже,— кивнув доктор Ґупта.
Протягом короткої мовчанки Ґупта пив чай, а Страйк гортав записник, перевіряючи, чи спитав усе, що хотів. Першим заговорив Ґупта.
— А ви зустрічалися з Роєм? Чоловіком Марго?
— Ні,— відповів Страйк.— Мене найняла її донька. Ви добре його знали?
— Хіба що зовсім трохи,— відповів Ґупта.
Він опустив чашку на блюдечко. Якщо Страйк колись бачив чоловіка, якому є що сказати, то Динеш Ґупта був саме ним.
— І яке враження він на вас справив? — спитав Страйк, потай клацувши ручкою.
— Балуваний,— відповів Ґупта.— Дуже балуваний. Вродливий чоловік, з якого мама в дитинстві зробила принца. Ми, індійські хлопчики, знаємо, що це таке, містере Страйк. На тому барбекю, про яке я вже казав, я познайомився з матір’ю Роя. Вона вирізнила мене з-поміж інших, розмовляла. Маю сказати, що вона була снобка. Вважала, що секретарки та працівниці реєстратури не варті її уваги. У мене склалося враження, що вона вважала, ніби син одружився з жінкою, не гідною його. Знову ж таки, серед індійських матерів такі думки — не рідкість. У нього ж гемофілія, так? — спитав Ґупта.
— Не чув про це,— здивувався Страйк.
— Так-так,— закивав Ґупта.— Певен, певен, що так і є. Рой за професією гематолог, і його мати казала, що таку спеціальність він обрав через свою хворобу. Розумієте? Вразливий і розумний хлопчик і його горда й надто запопадлива матуся. Аж тут маленький принц бере за дружину жінку, геть не схожу на матір. Марго була не з тих, хто може кинути пацієнтів чи дорослих учнів і помчати додому готувати Рою вечерю. Хай сам собі готує... так вона думала... чи нехай про нього подбає ота молодша кузина,— додав Ґупта з тією ж делікатною інтонацією, з якою він говорив про старіння чорних жінок.— Молода жінка, якій вона платили за догляд за дитиною.
— А Синтія була на барбекю?
— А, ось як її звали? Так, була. Я з нею не розмовляв. Вона тримала на руках доньку Марго, поки Марго спілкувалася з нами.
— Наскільки я розумію, поліція допитувала Роя,— сказав Страйк, абсолютно певний, що так і було.
— О так,— закивав Ґупта.— Й ось що цікаво! Інспектор Талбот на початку мого власного допиту сказав, що з Роя вони зняли всі підозри,— і мені завжди здавалося, що дивно було казати про це мені. Як гадаєте? Марго всього тиждень як зникла. Лише тоді до всіх потроху почало доходити, що тут немає помилки, немає безневинного пояснення. У перші дні ми вигадували обнадійливі теорії. Може, Марго накрив стрес, якому вона не могла дати раду, і вона десь поїхала. Чи, може, стався нещасний випадок, і вона лежить десь у лікарні непритомна й невпізнана. Але минали дні, всі лікарні перевірили,
у всіх газетах надрукували її фото. Жодних новин не було, і ситуація ставала зловісною.
