Спадщина Василя Симоненка досі не зібрана й не впорядкована. Він друкував багато своїх творів у центральній і провінційній («Черкаська правда», «Молодь Черкащини») пресі, і багато з них лишаються тепер практично за межами досягаємости, бо в збірки «Тиша і грім» (Київ, Державне видавництво художньої літератури, 1962), «Земне тяжіння» (Київ, вид. «Молодь», 1964) і «Поезії» (Київ, вид. «Молодь», 1966) увійшла лише частина їх. Окремо ще вийшли книжки для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон» (Київ, Дитвидав, 1964) і «Подорож в країну Навпаки» (1964). Проза (новелі), також розкидана по журналах, була видана окремою книжкою під назвою «Вино з троянд» (вид. «Каменяр», Львів, 1965), хоч також не знати, наскільки це видання повне. Ще більш неясна доля недрукованої спадщини поета. Трудно встановити, яка кількість недрукованих творів Симоненка розійшлася по руках, і так само ж трудно було б їх зібрати. Правдоподібно, частина їх потрапила до рук Спілки письменників України і може залишитися назавжди невідомою. Заяви проте, що твори Симоненка «збираються» й «упорядковуються» для публікації (див. передмову, с. 17), треба брати з великим застереженням: щось зфальшують (як видно з збірки «Земне тяжіння») і видадуть, щось постараються остаточно заховати. Те, що потрапило за кордон і надруковане в цій книжці, безумовно становить лише якусь частину (і невідомо — яку) з Симоненкових творів, заборонених в “УССР”.
Ф
Назва книжки — «Берег чекань» вимагає окремого вияснення. За кордоном поширилися чугки, що Симоненко ще в 1962 чи 1963 році підготував до друку збірку поезій під такою назвою, але її со-вєтські видавництва відкинули. Так приблизно зформульоване це і в нашому журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965, с. 3). Там сказано: «...друга збірка, “Берег чекань”, що була підготована до друку 1963 року, не побачила світу, — вона в рукописах почала жити і ходити між людьми (особливо між молоддю) по всій Україні...» Якщо поза всяким сумнівом правильне останнє: що ці поезії пішли по руках і стали відомі по всій Україні та й за її межами, то ледве чи правильно було б називати «готовою до друку» збірку, у якій були такі речі, як «Курдському братові», «Брама», «Балада про зайшлого чоловіка», «Злодій» та ін., про друк яких не можна було й мріяти. Сам Симоненко це найкраще знав і напевно не думав вдаватися ні до якого видавництва з пропозицією друку таких речей.
Правильніше, мабуть, буде говорити про, сказати б, вимріяну поетом збірку, до якої він відкладав усе те, що під сучасну пору не можна було друкувати, і з ним треба було чекати на слушну юдину, яка бозна-коли прийде. Чекання, ймовірно, навело поета на вибір саме такої назви. (Між іншим, в інтимно-ліричній поезії «Через душі, мов через
вокзали...» є рядок, пов’язаний з назвою книжки: «І стою на березі чекання...»).
Як видно з вищесказаного, грудно їлось говорити проте, наскільки гака збірка могла бути готовою до друку. Лишаючися в сфері припущень, можна думати далі, що з відклздуваного щось менш «не-благонлдійне» Симоненкодававдодруку впоточній пресі, дещо давай читати своїм друзям. Таким способом ці твори пішли по руках і дійшли за кордон.
І Іаша збірка, що містить, крім уперше публікованих за кордоном творів, ще й вибір з іншого, головне з збірок «Тиша і грім» та «Земне тяжіння», зовсім не тотожна з тією, яку Симоненко укладав під назвою «Берег чекань». 3 цієїостанньої в нас є лише якась частина, але ми вважали доцільним лишитися при цій назві, оскільки це якоюсь мірою відповідало б бажанню покійного поста — бачити під цією назвою все найкраще з написаного ним. Друге видання доповнене із збірки «Поезії» (1966) і збіркою новель «Вино з троянд», ф
Ф
В и б і р. При укладанні збірки упорядник керувався передусім засадою, що немає потреби містити в ній повністю все досі надруковане. Тим, хто знає літературне життя в совєтчині, відоме поняття т. зв. пое-зій-«льокомотпвів», тобто дскляративиих, політично «втриманих», у яких славлять партію і правильно відміняють ім’я Леніна. Графоман звичайно тільки на таких «льокомотивах» і ганяє по магістралях со-вєтської поезії. Але й пост' з хистом мусить вдаватися до них, щоб на причепі протягнути й справжній поетичний вантаж на сторінки друкованих органів. Хоч відносно небагато, алеє«льокомотиви» і в Симо-ненка. Так у збірці «Тиша і грім»єтакий вірш:
Де я не буду, що робить не стану,
Куди на цьому світі не заб’юсь,
Одній людині, одному титану Завжди і скрізь від серця поклонюсь.
3 другої строфи читач, очевидно, має дізнатися, що цією людиною є —Ленін. Хай назвуть це «пересмикування», але передруковувати такі речі було б безглуздо, бо вони вимушені режимним тиском, і сам пост, який так багато написав проти «вождів» і «диктаторів», якби жив, всією душею протестував би проти того, щоб у його збірку, яка виходить на свободі, містили такий непотріб.
3 другого боку, ми вважали доцільним до захалявних творів Симоненка додати ще й достатньо великий вибір з публікованих там збірок, щоб читач мав уявлення про його поетичний дорібок у
цілому.
Ф