Як довго Цацоха летів, потім лежав на долівці, він уже не уявляв, та коли нарешті десь поблизу почувся стогін, Цацоха смикнувся, хутко згріб з очей землю й боязко їх розплющив.
В очі впала невеличка лампа. Вона чаділа на розсосі під земляною стелею. Під лампочкою на тій же розсосі, мов пляшки з-під самогону, висіли ручні гранати. Цацоха повів очима навкруги. Такі ж гранати, впереміш із протигазами, висіли й на других розсохах, які стояли в чотирьох кутках великої землянки. Під одною стінкою він помітив іще польовий телефон і кулемет «кольта». Нікого живого в землянці не було. Цацоха лише хотів обмацати свої ноги, що нестерпуче нили, як знов поруч себе почув той же стогін. Він як підколений зірвався на ноги і втяг у плечі голову. На землі попід стінками ворушилися сірі френчі і, намагаючись бути непоміченими, заціплювали в зубах зойки, що рвались із скривлених ротів. Калюжі крові вороним блиском відсвічували в різних місцях, тхнули терпким, як на різниці, духом. Декілька пар гострих очей з ненавистю вп'ялися мовчки в Цацоху. Він відчував, як на голові йому ворушиться волосся, рука інстинктивно шарпнула із кобури револьвер. В одну мить Цацоха звів курок і хутко зирнув по землянці: позаду були східці, по яких він скотився сюди, збоку — дірка до другої землянки. Там теж було тихо.
— Ну, ви не дуже мені! — крикнув Цацоха від страху на все горло і поводив наганом. — Так от ви куди ховаєтесь. То-то вас не видно… Не ворушись, раз окружений!
Землянку враз затопив стогін і белькотання. Цацоха, забувши про наган, закрив долонями вуха і весь зіщулився.
— Цс-с-с! — вирвалось у нього крізь зціплені зуби. — Ріжуть вас, чи що? Дурні, у нас вам буде ще краще, потому — слобода! А це все трофея, — і він зірвав зі стінки телефонний апарат.
Німці не переставали стогнати. Цацоха, мов лікар, оглянув поранених і зупинився над одним, що лежав уже нерухомим пластом. Сірий френч прикривав йому груди, поруч простреленої голови лежала чорна каска.
— Це, мабуть, тебе нашим снарядом! — сказав Цацоха. — Ну, тоді капут! — Він узяв його френч і накинув собі на плечі. — А тобі на мою сорочку. Бач, яка тут вогкість, тобі ж уже байдуже.
Солдат, поранений в голову, нагло застогнав і через силу видавив із себе:
— Васер трінкен…
Цацоха випростався, наморщив лоба, силкуючись зрозуміти німця, подумав і поклав назад його френч. Поранений знову прошепотів:
— Васер трінкен…
Цацоха ще більше наморщив чоло, потім уже весело відказав:
— Перестали вже. Тепер тільки піхота балується… Ти лежи, лежи, браток, я санітара пришлю. Ex, війна, війна, мабуть, дома й діти є, і, мабуть, поле неоране, звісно, без хазяїна…
Німець знову проговорив:
— Васер трінкен… — і показав до уст рукою.
Цацоха полупав очима й нарешті догадався:
— Так ти б так і сказав «пить», а то трінкаєш собі, а воно правильно «пить», розумієш — «пить». — І він подав йому кухоль із водою: — Пий на здоров'ячко… а ви лежіть мені смирно. Потім на Расєю.
Держачи в руках наган, Цацоха схопив телефон на плече і, задкуючи, вийшов на східці, що вузенькою норою вели догори.
Коли він у темноті нарахував уже сорок східців, над головою знову почулася артилерійська канонада. Як артилерист, він зразу визначив, що це рвалися руські снаряди над німецькими окопами.
«Напирають, мабуть, — подумав він, — ще й вискочить не встигну». І вже карачки хутко подерся догори.
Осилити довелося ще аж шістнадцять східців, доки над головою засяяло небо.
Снаряди дійсно летіли через голову на Обринчів ліс, а поруч поміж окопами в безладді метушилися, стріляючи куди попало, солдати в гімнастерках. Цацоха, все ще з револьвером у руці, нарешті вистрибнув із «лисячої нори» і впав на коліна просто перед піхотним капітаном, який теж карачки ліз по окопу. Капітан од несподіванки випустив наган, сполотнів і, вирячивши очі, щосили крикнув:
— Здаюсь!
Цацоха винувато покліпав очима, потім повів по чорній касці рукою й задоволено розплився в посмішку:
— Ваше високородіє.
— Да… Здаюсь!..
— Так це ж я, ваше високородіє, ваш Цацоха, чижолої батареї.
Капітан все ще держав руки догори й цокотів зубами, потім раптом оскаженів:
— Ах ти ж, боягуз паршивий, барахолиш?
— Ага, барахолиш… попробуйте ви, я телефон должон дістати для батареї!
Капітан встиг уже вхопити із землі револьвер і з тим же оскаженілим виглядом раптом вистрелив через його плече. Приголомшений і засліплений, Цацоха озирнувся назад: окопом, перестрибуючи з ямки в ямку, до них підповзало декілька німців.
«Аж тепер тобі, Цацохо, капут», — подумав він і теж стрельнув у переднього німця, вистрибнув на бруствер і щосили кинувся до своїх.
Солдати, що, скрючившись у дугу, теж пробиралися назад, порснули від нього врозтіч, але Цацоха зараз лише думав про те, як би скоріше вискочить за пелену диму і з телефонним апаратом добігти до своїх.
Попереду купка солдатів вела чоловік десять полонених у таких же касках, як на ньому. Забачивши Цацоху, німці здивовано перезирнулись і, коли він перший стрибнув до окопу, роздратовано забурмотіли:
— Дезертир, швайн![6]
