Цьому низькорослому, товстому, грубому будівничому нової, кращої Європи, який охочіше використовував свою харизму, ніж палицю, і одягався так само скромно, як Філіп і Наполеон, нагадали, подібно як і Філіпу, що він був, не дивлячись ні на що, варваром (Перрой: "Високу впевненість у власній священицькій місії він легко поєднував з жорстокими манерами та утриманням численних наложниць". Канту: "У Карла пристрасті та пороки варвара були змішані з чеснотами великої людини"), але якщо грубість по відношенню до дурнів, жорстокість по відношенню до мерзотників і потяг до красивих жінок свідчать про варварство, то я фанатик варварства і нехай мене розтерзають птахи-падальники (чернець Веттін стверджував, що бачив уві сні Карла в чистилищі, розтерзаного грифом за гріх розпусти). Однією з найкрасивіших саг Середньовіччя є легенда про кохання цього монарха до дівчини, заради якої він знехтував державними справами, і про чудодійний перстень, завдяки якому кохання пережило смерть. Але це були різні дівчата; сучасні, щойно знявши бездоганно біле вбрання до причастя, перетворюються на спітнілих спринтерок, знищуючи смак справжньої еротики, сіль якої становлять довгі фортифікаційні змагання: облога серця і тіла. Минули часи, коли суворість звичаїв і перешкоди, які доводилося долати, змушували кохання зростати і перетворюватися на справжню пристрасть. Вульгарний "signum temporis" — вислів Франсуази Саган у 1983 році: "У мої часи (1950-ті роки ХХ століття — прим. В.Л.) дівчині не дозволялося спати з хлопцем, але сьогодні це вважається її обов’язком, вона ризикує зробитися об'єктом насмішок, якщо цього не робить".
На моєму архіпелазі не знайшлося місця для двох панів Б. — для чудового авантюриста, польського короля Мадагаскару, графа Мавріція Августа графа Беньовського та для одного з найвидатніших королів Польщі Стефана Баторія. Проте обидва ці поляки (Беньовський наполегливо видавав себе за поляка) були угорцями за походженням, і я хочу віддати належне угорцям, які є заслуженими для моєї вітчизни, в іншій книжці – в історії про "мовчазних псів"[4].
Цих десятка з чимось сторінок також не вистачало для двох великих іспанців, архітектора та художника. Антоніо Гауді будував воістину казкові споруди, які мене захоплюють, але мені не хотілося повторювати тезу з розділу про іншого будівельного генія, короля Людвіга Баварського. Сальвадор Далі, яким я захоплююся за кілька його творів (особливо за "Таємну вечерю"), був виключений зі списку мешканців "Безлюдних островів" буквально без п'яти хвилин дванадцять, це коли я ще писав про нього, а тут прочитав у "Frankfurter Allgemeine Zeitung" (18 вересня 1982 р.), що він доносив фашистам на своїх друзів. Мій улюблений режисер Бунюель, нібито один із тих, на якого художник доніс, розірвав дружбу з Далі і в щоденнику назвав його "людиною без гідності, людиною без честі", а іспанець про іншого іспанця гірше сказати не може. Звісно, негідники — однаково вдячний (якщо не більш вдячний) матеріал для письменника, а моральність творця й художня цінність його твору — це дві різні речі, але я вважав за краще не писати про Далі, доки не з’ясую, що і як там було. Правда, почута лише з одного боку барикад, не завжди є правдою.
Через повну відсутність інформації в моїй книзі немає розділу про Наегді (якби можна було правильно надрукувати це ім’я за допомогою символів нашого алфавіту, буква "е" повинна стояти над літерою "а!)., потужного єгиптянина з чорним обличчям і важкою, як базука, дубиною в руках, покритих перснями. Він є начальником охорони гробниць фараонів у Долині Царів. Його батько був головним грабіжником тих же могил. Його дід теж. А його прадід, відомий Мухаммед Ахмед Абд-ель-Расул, той "таємничий велетень, який видавав себе за араба, а іноді й за негра", про якого Ч. У. Керам пише в книзі "Боги, могили та вчені": "Виявилося, що все село Хурна - рідне село Абд-ель-Расула - відомо своїми злодіями та святотатствами. Це ремесло, яке передавалося від батька до сина, процвітало тут з незапам'ятних часів, напевно, з ХІІІ століття до нашої ери. Такої злодійської династії, мабуть, не було ніколи і ніде в світі".
