— А-а-а-а-а! — залементував Макака і наклав прямо в приспущені штанці.
За мить потому рев сягнув апогею. Важка звукова хвиля ляснула по церкві невидимим батогом. Шибки не просто вилетіли — вони дематеріалізувались з гучним «дзен-н-нь!». Лави підскочили на півметра вгору і попадали коло західної стіни. Вхідні двері зірвало з петель. Вони пролетіли аж до вівтаря і збили вщерть деморалізованого Джеймі на підлогу.
Інстинкт самозбереження випхав Макаку на вулицю. Горлаючи щось про милосердя та індульгенції, пігмей, мов ошпарений, пострибав з церкви. Дезорієнтований, він вискочив на кам’янистий пляж і впав біля води, заплутавшись у спущених штанях. Гуркіт затихав на заході, віддаляючись так само швидко, як і з’явився. Скімлячи, маленький мафіозі став на коліна, повернув голову до океану і… обімлів. Ця мить змінила все його життя. Джеймі зазирнув в обличчя Богові. У пітьмі над океаном, точно над Макакою, палали батьківським докором два великих жовтогарячих ока. Вони спопеляли його, вони терзали йому душу, наповнюючи все тіло благоговійним трепетом…
Бідолашний коротун і гадки не мав про те, що насправді коїлося в Атакамі протягом останнього місяця. Він не здогадувався ні про існування «NGF Lab», ні про ботів (попри те, що вже стикався з ними). Відповідно, Джеймі не міг знати про наліт американської авіації. Після успішного завершення операції важкий і неповороткий «B-2» відразу подерся вгору, піднявшись настільки високо, наскільки дозволяли його технічні характеристики. Це був його єдиний шанс заховатись від радіолокаторів. Зате винищувачі прикриття — чотири «F-22» — покидали місце бомбардування на бриючому польоті. Один з «Рапторів» вилетів до океану якраз над церковцею, де біснувався Макака, ледь не рознісши божницю на друзки[124]. Саме жар з його турбін пігмей лицезрів на фоні нічного неба.
Насправді Джеймі не мав би бачити вогняних вихлопів з турбін. Зазвичай у «F-22 Raptor» їх не видно. Сопла екрануються чотирма полігональними пластинами зі спеціальних сплавів, котрі зменшують помітність винищувача в інфрачервоному діапазоні. Проте літак, діставшись океану, почав набирати висоту, задерши носа на 30°. Турбіни націлилися точно на узбережжя, і розпашілі сопла «втупилися» в Макаку. Сопла «F-22» у поперечнику не круглі, вони мають форму сплюснутих прямокутників, контури яких згладжує тремтіння гарячих вихлопних газів. Не дивно, що нещасний мафіозі сприйняв їх за почервонілі від праведного гніву очі Господа.
Досягнувши висоти, що дозволяла вийти на крейсерський режим польоту, пілот «F-22» вирівняв винищувач. Жовтогарячі «очі» зникли. Все-таки цього було достатньо для того, щоби Джеймі напудив під себе вдруге за вечір і ще двадцять хвилин після того, як «Raptor» покинув повітряний простір Чилі, а низький утробний рев розчинився в мороці, бився головою об прибережні камені і без передиху горлав:
— Я зрозумів, Господи! Не вбивай! Не вбивай! Я більше не буду! Прости мене, засранця! Я більше не бу-у-у-ду!
Гени двадцяти поколінь ревних католиків давалися взнаки.
Вівторок, 1 вересня, 01:34 (UTC –4)
Пустеля Атакама
— Горілим тхне, відчуваєш?
Тимур кілька разів по-собачому втягнув носом повітря:
— Трохи є. У нас мотор часом не перегрівся?
— Та ні. Смердить так, наче він не просто перегрівся, а згорів до дідька.
Тимур опустив вікно зі свого боку. Гіркий запах у кабіні посильнішав. З-під капота не вихоплювалося жодних підозрілих звуків.
— Точно, щось десь горить, — погодився українець, — і то конкретно горить.
— Що воно таке? — Хедхантер був радше здивованим, аніж стурбованим. — Тут же нема чому навіть пожевріти — одні піски та скелі.
Тимур двічі підряд знизав плечима і позіхнув. Хлопець почувався втомленим, мов верблюд після двотижневого переходу Сахарою. Якщо люди можуть відкидати копита від утоми, то він за крок від цього. Усвідомлення, що все скінчилося, —
— Ти бачив? — програміст протер очі.
— Що?
— Попереду щось наче блиснуло.
— То, мабуть, вогні з інженерних корпусів. Ми десь поряд.
Хлопець продовжив приглядатися. Небо на півдні здалося трохи світлішим, ніж мало би бути. Так наче там пробивались спалахи ранкової зорі. Хоча яка, в біса, зоря на півдні та ще й о пів на другу ночі?!
Пікап видерся на узвишшя, і Ріно з Тимуром одночасно побачили згарище. Вдалині вигравала червоним ціла смуга. Що ближче вони під’їжджали, то більшою вона ставала.
— Звідки