Бот полностью

Іншим прикладом є нанотехнологія — наука про механізми, що в тисячу разів тонші від людської волосини. Вперше концепт нанороботів прозвучав у 1959 під час виступу Річарда Фейнмана, що мав назву «На дні повно місця»[135]. Вчені розраховують, що в найближчі два-три десятиліття нанотехнології проникнуть в усі галузі техніки: роботи, співмірні з розмірами клітини, будуть збирати наноплати для мінікомп’ютерів, їх застосовуватимуть для пошуку і знищення ракових клітин у організмі, вони працюватимуть військовими розвідниками тощо. Попри те, що ці роботи штучно створені людьми, вони будуть живими в повному розумінні цього слова. Їх вплив на біосферу може бути і буде величезним. Значно більшим за вплив, спричинений промисловою революцією чи забрудненням природи відходами.

Та вплив ще не означає небезпеку. Нанороботи, що існують на сьогоднішній день, не здатні до самовідтворення і надто вразливі для вітру, сонячної радіації, бруду — вони нізащо не виживуть у зовнішньому середовищі. Вони можуть бути небезпечні як віруси, а з цим нам відомо, як боротися. Загроза надійде з іншого боку — від групи вчених, котрі знайдуть застосування нанороботам у прикладних галузях. Я писав про це вище і не раз згадував у романі. Один робот не здатен ні на що. Нанороботи можуть виконувати які-небудь задачі, збираючись у великі скупчення — рої. Для того, щоб управляти такими роями, потрібні програмісти. Після того, як рій буде готовий до роботи, знадобляться спеціалісти з галузі, в якій планується застосувати наномеханізми (медицина, мікропроцесори тощо). У результаті група включатиме спеціалістів із щонайменше трьох різних галузей.

Нанотехнологія стане дуже небезпечною, поєднавшись з іншими технологіями.

Сучасні методики та інструменти надзвичайно досконалі, вони дозволяють проводити досліди, не вникаючи в суть процесу чи явища. Іноді виходить, що розробник дослідної установки, є кращим спеціалістом, ніж той, хто цією установкою користується. Саме в таких умовах — на межі кількох дисциплін, із залученням учених, чимало з яких не є знавцями головного предмету досліджень — нанотехнологія може викликати страхітливий результат, якого ніхто не те що не очікував, а навіть не міг уявити.

Власне, про це й була моя книга.

Я почав писати «Бот» 30 січня 2011-го в готелі «Cairo Stars» у Каїрі в самісінький розпал єгипетської революції. Зав’язка та основна частина роману створювалися в Україні протягом весни, літа та осені 2011-го (за виключенням кількох епізодів, прописаних під час поїздки до Греції та авантюри в Новій Зеландії). Завершальна частина — кульмінація та розв’язка — написана взимку 2011–2012 рр. в Анголі та Намібії. Я мав за щастя дописувати книгу, сидячи біля вогнища, з ніг до голови обмазаний репелентом, замість буркотіння двигунів, що загрузли у пробках, слухаючи віддалене ревіння левів та перегукування мавп. Це допомагало. Чистова вичитка «Бота» проходила в хостелі «Cardboard Box Backpackers» у столиці Намібії. Його хазяїну — Чеду — окрема велика подяка. «Cardboard» — найкращий writing house з усіх, які тільки можна уявити…

Всі технології, згадані в романі, існують насправді. Описуючи сполучення нейронів з неорганічними матеріалами, я спирався на розробки науковців з факультету біоінженерії Арізонського державного університету (Stephen P. Massia, Matthew M. Holecko, Gholam R. Ehteshami «In vitro assessment of bioactive coatings for neural implant applications»[136]), а також міжнародної групи вчених з бельгійського університету в Льовені (Carmen Bartic, Koen de Keersmaecker and Els Parton «Neurons on Chip: Bridging the Gap Between Biology and Microelectronics»[137]; Els Parton, Kurt Winters, Dries Braeken, Koen De Keersmaecker, Carmen Bartic, Gustaaf Borghs «Patterning neurons-on-chip devices using microcontact printing»[138]).

Молекулярні роботи та молекулярний процесор також існують. Зокрема молекулярні роботи описані в статтях Ендрю Туберфілда (Оксфордський університет) та Людвіга Бартелса (Каліфорнійський університет у Ріверсайді). Про нанопроцесор я дізнався зі статей Анірбана Бандіопадхая (Anirban Bandyopadhyay) і Сомобрата Ахарії (Somobrata Acharya) з Міжнародного центру для молодих вчених у Цукубі[139] (ICYS).

З теорією хаосу я познайомився давно, коли займався програмуванням і тривимірною графікою. Рекомендую для прочитання книгу Дж. Глейка «Хаос: Створення нової науки»[140] (1987). Свого часу вона перемінила мій світогляд, роздовбавши на друзки чимало постулатів класичної фізики. Книга написана захоплююче і не вимагає глибоких знань ні з математики, ні з фізики.

З 3D-графіки почалось моє зацікавлення фракталами. Більше про них можна дізнатися з книги Мандельброта «Фрактальна геометрія природи»[141] (1977). Щоправда, для розуміння багатьох розділів цього немаленького наукового есе, потрібно бути підкованим у математиці.