Обшукавши вінчестер, Тимур переконався, що файла немає. Хлопець нахмурився. Вагаючись, підняв трубку внутрішнього телефону і набрав номер Ральфа.
— Ральфе, мушу вас потурбувати.
— Я весь до твоїх послуг.
— Я розбираю код процедури, що керувала ботами під час демонстраційного тесту. Зараз аналізую код окремих системних функцій.
— Виникли якісь проблеми?
— Не зовсім. Я виявив, що в усіх процедурах, які за останні три роки компілювались у голови ботів, зустрічається виклик функції System.Macros. Я переглянув модуль System, і виявилось, що процедура Macros в ньому
— І?
— Цього файла немає.
— Тобто?
— Файл під назвою «MacrosVH.bcf» відсутній. Його немає на вінчестері. Я не можу побачити код і, відповідно, не знаю, для чого в кожній програмі Вадим Хорт викликав System.Macros.
— Ти впевнений, що файл відсутній?
— Абсолютно. Можливо, він залишився на персональному комп’ютері Вадима. Якщо такий, звісно, існує… Словом, він мені потрібен.
— Гаразд, я поговорю з Кейтаро.
Тимур здивувався. Оце й усе?
— Ральфе, ви не розумієте. Я думаю, в цьому файлі захований ключ до всіх проблем.
— Я зателефоную, — відчувалося, що канадець намагається якнайшвидше завершити розмову.
— Добре, я чекатиму дзвінка.
Хлопець відклав трубку. Він згадав палку промову Лаури Дюпре під час ранкової наради. Можливо, Лаура випадково потрапила до «NGF Lab». Але вона не була випадковою людиною у проекті. Ральф і компанія щось приховували.
Хлопець перевів комп’ютер у сплячий режим. Підсунув до себе папку з паперами, що лежала на краю стола. Вчора він не заглядав до неї і тепер жалкував про це. Тимур Коршак узявся вивчати біографію Хорта.
В папці, крім автобіографії та характеристик Вадима, містилися приклади робіт, над якими він працював у «МАЙКОНі». Ральф постарався, роблячи підбірку. Старий канадець зробив усе, щоб у Тимура не було необхідності виходити в інтернет.
З перших сторінок хлопця збентежив той факт, що Вадим Хорт не мав відношення ні до ігор, що моделюють поведінку людей, ні до штучного інтелекту. В Москві він працював над CAD-системами. Хорт розробляв програмне забезпечення для інженерів та архітекторів. Неможливо було зрозуміти, як він опинився і що робив у «NGF Lab»!
Програміст захопився, забувши про обід. Бекка принесла страви прямо в лабораторію.
Години спливали. Тимур усе більше заплутувався.
Ральф не подзвонив.
Понеділок, 17 серпня, 16:38 (UTC +2)
Київ, Україна
Аліна нагадувала паровий котел з поламаним манометром. Зовні — як завше, стримана і спокійна. Зате всередині напруга сягнула рівня, що міг убити її. Ніщо не виказувало той пекучий жар, що клекотав у дівочому серці.
Вона подумки проклинала Тимура. Думала про те, що він справді не вартий її. Що в ньому немає нічого особливого. Що він ніколи не любив її. Але це не допомагало. Поранена гордість не вгамовувалася, раз за разом вертаючись до одного й того самого питання: чому? Аліна неохоче затримувалася перед дзеркалом, прискіпливо обдивляючись себе. Невже я недостатньо гарна для нього? Вона пригадувала їхні перепалки за останні півроку. Що я не так сказала йому? Я просто набридла? Але чому він пішов саме так? Нічого не сказавши, вигадавши безглузду відмовку.
Подеколи злість відступала. Аліна розуміла, що Тимур не такий. Навіть якби вона йому набридла або ж він знайшов собі іншу, хлопець сказав би про це прямо. Він знайшов би спосіб розірвати стосунки цивілізовано. Якщо розрив між двома людьми за місяць до весілля взагалі може бути цивілізованим. У такі моменти на очі наверталися сльози. Аліна відчувала, що з її хлопцем сталося щось недобре. Щось лихе і непоправне. Відтак вона вирішила приглушити квиління ображеної гордині і писати Тимуру листи, аж поки він не відповість.