Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 1
Час: 16:38 17AUG
Привіт!
Ти так і не написав… Це так не схоже на тебе. Я не розумію, що відбувається. Я дуже хвилююся за тебе. Напиши. Будь ласка, напиши. Хоч одне слово. Навіть якщо тобі це неприємно, просто напиши, що з тобою все гаразд.
Аліна
Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 2
Час: 17:57 17AUG
Я писатиму тобі, поки не відповіси. І нумеруватиму кожен лист. Я нічого не вимагаю. Просто обізвись. Ця невідомість така нестерпна. Чому ти такий жорстокий?
Аліна
Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 3
Час: 19:12 17AUG
Пересилила себе і подзвонила твоїм батькам. Мама сказала, що теж нічого не отримувала від тебе. Вона переживає. У тебе щось сталося? Чи ти просто забув їм написати? Як завжди, в принципі…
Якщо не хочеш говорити зі мною, то принаймні напиши батькам. Вони страшенно хвилюються.
Аліна
Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 4
Час: 22:41 17AUG
Говорила з Дмитром Віталійовичем. Заспокоював мене. Казав, що твоя мовчанка може бути пов’язана з секретністю розробок. Добре. Але невже не можна було сказати про це завчасно? Невже так важко написати два слова з аеропорту в Сантьяго?
Я вже не знаю, чого мені хочеться більше: побачити у вхідних твій лист чи вбити тебе………………………
Аліна
Аліна продовжуватиме писати листи ще майже два тижні. Вони ставатимуть щораз злішими і образливішими. Останні вона нумеруватиме і відсилатиме порожніми, наче якийсь безглуздий спам. Вона вперто писатиме, поки внутрішня напруга не деформує її серце до невпізнання, і вона зненавидить Тимура такою ненавистю, якою можна ненавидіти тільки того, кого раніше кохав…
Понеділок, 17 серпня, 20:04 (UTC –4)
«DW», житловий корпус
У кабінеті Кейтаро панувала півтемрява. Увімкнута одна лиш настільна лампа. Джеп сидів у велетенському шкіряному кріслі. Біля вікна вимальовувався худорлявий силует Ральфа. Канадець стояв, застромивши руки за пояс. Біля входу на меншому кріслі розлігся Ріно Хедхантер. Його туша аж нависала над бильцями. Крісло порипувало під вагою.
— Для того, щоб перепрошити, спочатку треба їх знайти, — не обертаючись, сказав Ральф.
Кейтаро супився, погладжуючи долонею підборіддя:
— Я… думав про це.
— Коли він напише програму-антидот, треба якось приманити тих, що в пустелі.
— Вони прийдуть, — нетвердо промовив Кейтаро. — Вони мусять з’явитися.
— А якщо ні?
— Ральфе, боти не виживуть без альдостерону.
— «Малюки» не з’являються другий день. Ти ж не думаєш, що вони просто валяються посеред солончакової пустелі і засмагають? А що як вони подались до Калами? Або ще гірше — до Антофагасти?
Старий Джеп тяжко зітхнув:
— Добре, визнаю: у нас проблема. Як ти пропонуєш затягти їх у кілометрову зону?
— Не обов’язково тягнути всіх на базу. Достатньо буде завезти одного з вправленими мізками до втікачів. Головне, щоб українець написав процедуру, яка гарантовано запуститься. Між мозковими платами вона розповсюдиться сама.
— Це все пусті балачки, поки ви не знаєте, де вони ховаються, — вставив репліку Хедхантер.
Ральф із Кейтаро принишкли. Японець втягнув шию і втиснувся у крісло.
Раніше з цим не було проблем. Тиждень тому боти щовечора кидались на штурм. Не встигало сонце сповзти за горизонт, вони вже тут як тут і нишпорять, вишукуючи який-небудь лаз, щоб пробратись усередину лабораторій. Та це було тиждень тому. За останні два дні жоден з утікачів не наближався до захисного периметру. Боти зникли. І це означало, що їх доведеться шукати.
Джеп обіперся на лікті, наблизивши обличчя до Ріно:
— Якщо сьогодні-завтра боти не прийдуть, поїдеш їх шукати.
Південноафриканець був не в захваті, але перечити не став.
— Відбереш чотирьох чоловік. На складі є чотири офф-роад мотоцикли.
— «Yamaha YZ250», — підказав Ральф.
Японець продовжив: