— Сука, — зашкварчав Каберра, — як ти ще насмілюєшся глузувати після всього, що зробив? — він потягнувся тремтячою рукою до Макаки. — Сідай у машину!
Джеймі відсахнувся.
— Ні!
За спиною та трохи правіше від мексиканця стояв Омар Аїт ель Саїд, емігрант із Лівану, якого Джеймі раніше ніколи не бачив. Власне, коротун і не міг його знати, оскільки схожий на бойовика Ісламської держави ліванець прибув до Антофагасти не так давно, у квітні 2012-го, тікаючи чи то від ліванських, чи то від ізраїльських спецслужб, які вважали його причетним до організації терактів і викрадення людей на півдні Лівану. Омар ель Саїд не мав ніякого стосунку до карлика, якщо не зважати на той факт, що араб збудував власний бізнес на руїнах кокаїнового королівства Джеймі Макаки. Що більше важливо — ліванець нічого не чув про крутий норов Макаки, а відтак не єрепенився, коли його попросили поїхати до Антофагасти та «зустріти» колишнього токопійського авторитета. Ще одним сміливцем, що вирушив разом із Каберрою до столиці провінції, був Бруно Верґара — він залишився в машині та стежив за вулицею. Молодий Верґара, як і Омар ель Саїд, не зустрічав Макаку. Щось колись чув, але особисто не перетинався. Він погодився поїхати з Каберрою, тому що розраховував, що в разі вдалої «зустрічі» Макаки отримає в довічне користування тісну токопійську квартирку Джеймі, в якій проживав упродовж минулих трьох років. Принаймні так Бруно пообіцяли чуваки, які вціліли під час облав 2009-го і які дуже хотіли побалакати з Джеймі. Дуже.
— Я не бажав вам зла, — Макака промовив швидко, проте без благальних ноток у голосі, чим іще більше роздратував мексиканця. Джеймі не виправдовувався. На підтвердження цього він перестав задкувати та спинився, гордо задерши голову. — Каберро, зрозумій, я на власні очі бачив Бога. Присягаюся, я бачив Його! І Він сказав, що ми — грішники, ми маємо покая…
У цю мить без попередження і без очевидної причини Омар ель Саїд вихилився з-за спини Леонардо Каберри та зацідив правою рукою Макаці у вухо. Коротун не очікував удару й гучно охнув, за інерцією відхиляючись управо. Втім, чи то араб ударив не надто сильно, чи то недоросток виявився міцнішим, ніж здавався, Джеймі встояв на ногах. Ліванець, форкнувши, обігнув Леонардо за спиною та другим ударом — правим прямим просто в голову — звалив Макаку на асфальт.
— Сідай у машіну! — із жахливим акцентом закричав Омар. — Тобі сказаль: сідай у машіну!
Із ніздрі коротуна через губи на підборіддя потекла цівка крові. Соваючи короткими ніжками, Джеймі намагався відповзти від нападників, разом із тим у широко розплющених очах коротуна не читалося переляку.
— Не примушуй нас лупцювати тебе до напівсмерті, — худою рукою Леонардо Каберра притримав Омара, та це не допомогло. Араб підступив до Джеймі та влупив ногою карлику в живіт. Макака скрючився так, наче в нього влучили з вогнепальної зброї. Здутий від газів живіт вибухнув убивчим болем, який нервами, неначе бікфордовими шнурами, розповзався по всьому тілу. Кілька секунд Джеймі відчайдушно сапав ротом, намагаючись втягнути в занімілі легені повітря, після чого захрипло проказав:
— Я нікуди з вами не поїду. Я більше не один із вас, Каберро. І не вам мене судити.
— Поїдеш, — просичав Каберра. — Поїдеш, недомірку ти довбаний!
Мексиканець нахилився, схопив Макаку за барки і, ставлячи на ноги, потягнув на себе.
Побачивши, як бородань угатив ногою в живіт чоловічкові з по-мавпячому великими ніздрями, Лаура втиснула голову між пліч.
— Що вони роблять? — очі француженки розширилися.
— Е-е… — розтулив рота Тимур.
Кістлявий чоловік із мутними очима намагався зіп’ясти коротуна на ноги. Карлик кривився від болю після удару в живіт і несамовито пручався. Несподівано Тимур зауважив, як, напружившись, здулися м’язи грудей і трапеції преподобного. Комірець урізався в шию і, здавалося, затріщав. Очі ґевала підсвітилися зсередини та запалахкотіли холодним, давно забутим вогнем.
— Я мушу втрутитися, — Ріно Ґроббелаар промовив таким тоном, ніби наперед просив прощення за те, що має статися. — Так не можна. Я мушу…
Секунду повагавшись, несміливо переступивши з ноги на ногу, здоровань зійшов на дорогу та закрокував до протилежного тротуару. Що ближче він підходив до краю авеню, то ширшими ставали його кроки.
— Як він із ними розмовлятиме? — дурнувато промимрив Тимур. — Він же не знає іспанської.
Лаура не встигла відповісти, бо вже наступної секунди стало зрозуміло, що вербальні навички преподобному не знадобляться.
Ріно підійшов і зупинився за спиною Леонардо Каберри. Мексиканець, страшенно пітніючи, намагався скрутити руки Макаці, щоб затягти карлика на заднє сидіння машини. Джеймі, попри те, що був маленьким і за п’ять років у в’язниці втратив форму, з успіхом боронився. Мабуть, саме через це Леонардо не помітив гігантської тіні, що витяглася навскоси через тротуар, і не зміг своєчасно оцінити, як несподівано та разюче змінилося розташування сил у спровокованому ним конфлікті з Джеймі Макакою. Власне, Каберра взагалі — ні зараз, ні згодом — не допетрав, що трапилося.
