Бот. Ґуаякільський парадокс полностью

Українець замовк, чекаючи на реакцію Ріно, на який-небудь уїдливий коментар на кшталт «ти просто король умовиводів, розумнику!», проте здоровань не вимовив жодного слова. Тимур продовжив:

— Наскільки ми знаємо, психоістота не може виявитися сама по собі. Щоб впливати на людей, їй потрібні наноагенти, чи то пак сформовані з наноагентів мозкові плати, які, з одного боку, вивільняють підсвідоме, а з іншого — дозволяють психоістоті слати сигнали назад у мозок і таким чином повністю або частково контролювати зараженого індивіда. Іншими словами, жителі Ґуаякіля мусили якось заразитися.

— Усе правильно, — підтакнула Лаура.

Тимур неуважним поглядом пробігся по підсвіченому синім світлом лоббі-бару.

— Є два можливі варіанти. Перший, — він відігнув вказівний палець. — 2009-го Кейтаро Рока розповідав, що малюки під час утечі з лабораторії забрали з собою півтори сотні ампул із наноагентами. Пригадуєте? — Лаура та Ріно кивнули. — Я тоді ще здивувався: чому? І Ральф Доернберг пояснив, що боти, напевно, просто переплутали. Вони хотіли забрати ампули з розчином альдостерону. Навряд чи боти розуміли, що їхній організм не виробляє гормону, однак відчували, що фізично залежать від нього, отже, усвідомлювали, що без ін’єкцій не виживуть. Боти не могли з’ясувати, що насправді знаходиться у вкрадених ампулах, швидше за все, про це подбала психоістота, оскільки пізніше з цих ампул хлопчаки заразили Ігоря Ємельянова, Кацуро Такеду, твоїх зірвиголів, — Тимур показав пальцем на Ріно, — а також чилійських селян із Сан-Педро. Скількох, ми точно не знаємо. Припускаю, що якась частина ампул залишилася в пустелі. Їх хтось знайшов, привіз до Ґуаякіля та свідомо чи ненавмисно використав. — Тимур помовчав, після чого до випрямленого вказівного додав середній палець: — Другий варіант, — витримуючи драматичну паузу, українець глипнув на Ріно, потім на Лауру, — хтось в Еквадорі збудував нову лабораторію.

Ріно смикнув плечима та заворушив губами, намагаючись щось сказати. Зрештою лише шумно хмикнув і відпив пива, одним махом видудливши половину келиха.

— Але, — продовжив Тимур, — жоден із цих варіантів не витримує елементарної перевірки логікою.

— Ти це про що? — насупився ґевал.

— Я не можу повірити, що в еквадорських Андах збудували експериментальний комплекс, подібний до атакамського. По-перше, мені важко збагнути, навіщо зводити таку лабораторію неподалік тримільйонного міста. По-друге, і Кейтаро Рока, і Ральф Доернберг, які були «мізками» проекту, загинули. Відновити проект «NGF» може одна-єдина країна у світі — США, тому що всі звіти та документація, якщо такі вціліли, належать Пентагону. Та навіть якщо припустити, що збережених документів у принципі достатньо, щоб відродити виробничий ланцюжок із вирощування та програмування ботів без Кейтаро та Ральфа, я не вірю, що Пентагон коли-небудь на таке відважиться.

— Чому? — запитала Лаура.

— Бо це алогічно! П’ять років тому Пентагон зрівняв із землею «NGF Lab» із усіма, хто знаходився всередині, залучивши до операції найновіші бомбардувальники-невидимки. На біса так ризикувати, щоб потім почати проект із нуля? Ви тільки вдумайтесь, який галас здійнявся б, якби про бомбардування суверенної держави дізналися у світі. Американці на рожен лізли, щоб від «NGF Lab» не лишилося ні сліду, ні згадки, і тут — на тобі! — по суті, відразу після бомбардування (якщо взяти до уваги час, необхідний на побудову лабораторії) починають спорудження такого самого комплексу в Еквадорі.

— О’кей, а ампули з пустелі? — не відступала француженка.

Тимур похитав головою:

— Їх замало. Я не знаю, на скількох людей вистачить розчину зі ста п’ятдесяти ампул. На сто п’ятдесят? Більше? Нехай на двісті. Скільки інфікованих ізольовано в психіатричній клініці, де працює твій друг?

— Було триста шість, потім частина померла, але їх досі допроваджують до клініки.