— Де? — ґевал сконфужено зиркнув на практично порожній пивний келих, немовби натякаючи на те, що він не винен: міцне слівце плавало в пиві, він його ненароком заковтнув, а отепер виплюнув замість відрижки. «То не я, я не бачив, „на хрін“ сховалося за піною!»
— Ти щойно промовив «на хрін».
— Я нічого такого не говорив!
— А як же оте твоє «я тепер ПРЕ-ПО-ДОБ-НИЙ»? — Лаура спробувала відтворити голос Хедхантера: — «Я читаю проповіді та розказую діткам про Бога».
— Відчепись! Тобі вчулося.
— Твоє «преподобний» таке ж саме, як його, — жінка кивнула вбік Тимура, — «я не програміст». Ви що — страуси? Повиймайте нарешті голови з піску, припиніть корчити із себе тих, ким ви не є, й удавати, ніби те, що відбувається в Еквадорі, нас не обходить! У нас попереду багато роботи, і ви потрібні мені такими, якими були 2009-го.
— Це якими «такими»? — єхидно поцікавився Тимур.
— Чоловіками з яйцями, — відрубала Лаура.
Увечері, повернувшись до номера, француженка перевірила баланс на банківському рахунку. Залишок становив 3501 євро.
Лаура Дюпре довго дивилася на чотиризначну цифру на екрані свого планшета, не розуміючи, що її непокоїть, доки з глухим щемом у грудях не усвідомила, що грошей у неї залишилося лише на
Аліна не поїхала з Тимуром до аеропорту. Вони розпрощалися вдома, о третій ночі у понеділок, 19 січня, після чого Тимур зійшов униз до таксі, в якому на нього вже чекали Ріно та Лаура.
Рейс KL1382 прибув до Амстердама без запізнень. За дві години француженка, українець та південноафриканець пішли на посадку у величезний «Boeing 767», рейс KL755, що летів до Еквадору.
Через три години після вильоту з аеропорту Схіпхоль, у повітрі над Атлантикою, преподобний Ґроббелаар заснув. А за Азорськими островами — захропів. Причому захропів так потужно, що в моменти, коли брав найвищі ноти, у салоні не було чути стугону двигунів 767-го. Оскільки пасажирів у економ-клас напаковують зі щільністю, що не поступається щільності сардин у консервній бляшанці, всім, хто летів у хвостовій частині лайнера, можна було лише поспівчувати. Із 31-го до 39-го ряду не спав ніхто.
Першим не витримав низькорослий лисуватий еквадорець, який займав місце попереду Ріно та дуже хотів виспатись перед прильотом додому. Втомившись від ведмежого гарчання в себе над вухом, чоловічок скочив на ноги і, вдавлюючи до упору кнопку виклику стюардеси, заверещав:
— Carramba! Jiho de la puta![49]
Після нього бідолашну стюардесу (під ідіотське іржання Тимура та Лаури) викликали разів п’ять і щоразу примушували будити Ріно. Дівчина боязко торсала ґевала за плече, той піднімав важкі повіки та глипав на пасажирів налитими кров’ю вепрячими очиськами. У перші секунди після пробудження пальці Ріно самовільно стискалися, він грізно випинав щелепу, шукаючи, кого б гепнути своїм масивним кулачищем і тим самим пояснити, що його не слід будити без причини, а потім здоровань, напевно, згадував, що він — преподобний, смиренно бубонів «pardon» і засинав. За якусь хвилину шоу починалося знову.
Тимур і Лаура, які, природно, також хотіли спати, за весь політ не склепили очей. Зате вволю наговорилися.
— …коли мені на вулиці посміхається незнайомий чоловік, я думаю, що, можливо, він і не є незнайомцем. Може, цей чоловік знайшов спосіб мандрувати в часі та прилетів у 2015-й із майбутнього і знає мене. Через те й посміхається. А я посміхаюсь у відповідь, попри те, що не знаю його.
Розмовляли про все: стосунки, «Charlie Hebdo», російські війська в Україні, збиття лайнера «Malaysian Airlines», про те, що після тридцяти починаєш поступово відмовлятися від мрій, які плекав, коли тобі було двадцять, а також, звісно, про психоістоту.
— Чому ти це робиш? — раптом запитав Тимур.
— Що?
— Чому вирішила поїхати до Еквадору?
— Що означає «чому»? Ми зобов’язані поїхати.
— Ми нікому нічим не зобов’язані, Лауро, — Тимур повторив слова, проказані в залі «Пиваріуму» двома днями раніше, однак цього разу з іншою, помітно м’якшою інтонацією.
— Не знаю. Я не можу відшукати себе. Мене гнітить щоденна рутина, я ненавиджу свою роботу. І я ненавидітиму її завжди, хай скільки за неї платитимуть. Вона безглузда. Все, що я роблю, — безглуздя. Ідіотизм! Мабуть, я вважаю, що там, в Еквадорі, зможу зробити щось справді важливе.
— Не кажи так. Ти — лікар. Ти щодня робиш щось важливе.
