Та не думайте, ніби він працював без перепочинку вдень і вночі, гублячи своє здоров'я. Зовсім не так! Коли Тіп ішов до лісу по дрова, він розважався, як міг: лазив по деревах, розшукуючи пташині яйця, ганявся за прудконогими білими кроликами, ловив у струмках рибу на загнуті шпильки – й тільки коли вже втомлювався відпочивати, назбирував нашвидкуруч оберемок хмизу й волочив його додому. У полі теж було непогано – високі стебла кукурудзи ховали хлопчину від погляду Момбі, тому він розкопував нори ховрашків або просто дрімав на землі поміж грядками. Так що сили на роботу надміру він не тратив, а тому ріс здоровим хлопчиком.
Сусіди остерігалися чарів Момбі й поводилися з нею боязко, аж у чомусь запопадливо. А Тіп ненавидів опікунку до глибини душі й навіть не намагався приховати свої почуття. Інколи він поводився з нею дуже неввічливо, забуваючи, що треба проявляти пошану.
На кукурудзяних полях Момбі поміж рядами зелених стебел жовтіли гарбузи. їх садили щороку на корм для чотирирогої корови. Одного прекрасного дня, коли кукурудза була вже вся зрізана і настала пора збирати гарбузи, Тіпові сяйнула чудова думка, як можна розважитися самому й налякати Момбі.
Він вибрав великого стиглого гарбуза жовтогарячої барви, взяв ножика й акуратно вирізав два великих круглих ока, трикутний ніс і рот місяцем-молодиком. Обличчя вийшло не надто гарне, але посмішка була така широка й щира, а риси настільки сяяли відкритістю й веселощами, що Тіп голосно засміявся – у повному захваті від своєї роботи.
Хлопчик зовсім не мав приятелів – звідки ж він мав знати, що зазвичай, майструючи такі забавки, діти видовбують із гарбуза м'якуш, а в порожнину ставлять запалену свічку, щоб обличчя було зловісним. Тіп вигадав усе по-своєму, і його задум був зовсім не поганим. Він вирішив змайструвати людину на повний зріст, одягнути зверху голову-гарбуз і поставити так, щоби бабця Момбі, повертаючись додому, зіштовхнулася із цим «незнайомцем».
– Вона буде вищати голосніше, – примовляв зі смішком Тіп сам до себе, – ніж наша бура свиня, коли її смикають за хвоста. І тремтітиме сильніше, ніж я сам минулого року, коли хворів на лихоманку!
Часу в нього було більш ніж достатньо: Момбі подалася, за її словами, у село по харчі, але Тіп знав із досвіду, що така мандрівка рідко коли займала в неї менше двох днів.
Хлопчина взяв сокиру й пішов до лісу, нагледів там чотири міцних і рівних молоденьких деревця, зрубав їх і почистив від гілля й листя. Із них запланував зробити руки й ноги дерев'яної ляльки. Потім він вибрав товстішу деревину – для тулуба, – зрубав її й обтесав, щоб надати необхідної форми та розміру. Потрудитися для цього довелося чимало. Нарешті, весело насвистуючи, він заходився скріплювати частини тіла дерев'яними кілками, які до того охайно вистругав ножем.
На той час уже сутеніло, і Тіп раптом схаменувся – згадав, що досі не подоїв корову й не погодував свиней. Тож хлопчина завдав на спину дерев'яного чоловічка і потяг його додому.
Увечері біля грубки він, як справжній майстер, ретельно підігнав усі з'єднання й суглоби, підстругав сучки й нерівності. Тоді обпер ляльку на стіну, відійшов убік, щоби помилуватися своєю роботою. Опудало вийшло, може, занадто довготелесим, але, на думку хлопчика, високий зріст був неабиякою перевагою, і Тіп не міг натішитися своїм витвором.
Зранку виявилося, що він забув зробити шию, куди мусила би кріпитися голова-гарбуз. Довелося знову податися до лісу й витесати там дві дощечки. Повернувшись, Тіп прикріпив їх навхрест на верхній частині тулуба, а на перетині видовбав дірку й у неї вставив круглий брусок, який мав слугувати опудалу за шию. Коли Тіп загострив цей брусок зверху й насадив на нього гарбуз-голову, то просто сам собі здивувався. Вийшло так добре! Голова вільно поверталася ліворуч і праворуч, а завдяки шарнірам, на яких кріпилися руки й ноги, дерев'яну ляльку можна було поставити як заманеться.
– По-моєму, – гордо підбив підсумки Тіп, – опудало вийшло на славу! Оце так Момбі перелякається, оце завищить від страху! А щоб воно ще більше скидалося на живу людину, його треба одягнути.
Та де роздобути одяг? Тіп вирішив понишпорити у величезній скрині, де Момбі зберігала накопичені скарби. На самому дні хлопчик знайшов невідь-чиї пурпурові штани, червону сорочку й рожевий у білі горошки жилет. Дерев'яний чоловічок був одягнутий, і навіть зі смаком, хоча на ньому все висіло, як на вішаку. Потім знадобилися шерстяні шкарпетки Момбі та зношені черевики Тіпа. Тепер лялька не тільки була вбрана, а й взута. Тут уже Тіп не міг стримати свого захвату – він сміявся на весь голос і ледве не пританцьовував.
– Але його треба якось назвати! – раптом сяйнуло хлопчикові. – Хіба ж можна ось так просто, без імені?
Хвильку поміркувавши, юний майстер вирішив:
– Назву-но я його Джек – Гарбузова Голова!
