Слухай, Боре, ну не може це бути збгом! А взагал якось дивно! - вд подбних думок мене аж кинуло в жар.
-Так я все ще чекаю на вдповдь, - поквапив сав.
-Можна подумати, що ти мен дав можливсть вибору, - пробубонв я, вдводячи оч.
-Хм! Теж врно пдмчено... Проте, буду вважати, що ти погодився.
- що дал? - насупився я, протягуючи руку, щоб потиснути долонь сава.
Рукостискання виявилось свого роду боротьбою. Десь с пвхвилини ми тримали один одного за долонь, намагаючись виявити слабину. Першим розтиснув пальц сав. Вн втомлено потер оч.
-Ну розмова у нас з тобою вийшла, - промовив голова приказу дивлячись у вузеньке вконце, за яким, судячи по тьмяному свту вуличного лхтаря, були вже сутнки.
-Так... дйсно... Слухай, а ти не бошся, що схибив з мною? Не було тако думки? Адже насправд ти не знаш яка я людина.
-Чи боюся? - Жуга потер кнчик свого носа. видихнувши, вн знову почав просторкувати, перодично сиплячи ельфйськими слвцями. - Ще й як! Проте за багато рокв свого життя я навчився бачити людей наскрзь. це не проста метафора. Через найдрбнш нюанси... детал, як звичайна людина вважатиме незначними, я можу скласти досить достоврний портрет... Ось ти, Боре, порожнх погроз не робиш. А будь-кого, хто хоч якось "зазхне" на твою "територю", ти розтерзаш умить. Не сперечайся... Це так . Не треба зараз робити таке обличчя, нби сказане мною неправда.
Я тут же спймав себе на тому, що дйсно скорчив кислу пику.
-Не сприймай це за осудження, - продовжував Жуга. Вн оперся на руки та втупився кудись вдалечнь. - Так чи накше, але ми вс боремося в цьому свт, намагаючись зробити так, щоб в ньому панував наш власний свтогляд... саме це робить нас з нас особистсть. Розумю, що ц фрази звучать занадто голосно, але така правда. А знаш, навть серед тварин... птахв... або риб трапляться щось подбне... Вони також борються... Чи можна навть сказати "воюють".
-Воюють? - рончно хмикнув я. А сам подумав, що вже втомився вд подбно балаканини.
Мо хмикання Жуга сприйняв по-свому. Вн чомусь спохмурнв та певний час покусував нижню губу. Я вже було подумав, що чимось його засмутив.
-Та боротьба серед тварин, зазвичай, ма вигляд дурнуватих сутичок, - промовив вн згодом. - До наших, людських, чи наприклад ельфйських висот м ого-го як далеко! Проте це не вдмня факту подбних...
-хн сутички, - перебив я сава, бо не бажав вислуховувати чергов "повчання", - це звичайне природне явище. робити з нього щось незвичайне - не варто.
-Згодний... в дечому згодний... "Природне явище", як ти його назвав, звичайно можна пояснити прозачними причинами. Але проблема вдносин мж нами... будь то люди, ельфи, орки чи гберлнги - це зовсм нша справа. Зовсм! нша! - останн два слова Жуга промовив так, наче забивав цвяхи.
-Та що там ншого? Просто у нас рзн шкали вимрювання. У птахв чи тварин - одна мра, а у нас - на деклька порядкв вища. А так - теж саме!
-Н! От тут я з тобою зовсм не згоден! - сав раптово захитав головою, наче глибокий старик, у якого трусння це вже вкове явище. - Скажу тоб то, що ншим нколи не казав...
-Чому це?
-Бо ти мен подобашся, - спробував посмхнутися голова приказу. Але замсть того його обличчя перекосило, буцмто вн побачив щось непримне. - Так от, як тльки Сарн надлив нас розумом, дав можливсть розмрковувати над буттям, то ми вс раптом усвдомили власну винятковсть. Це стало тим мрилом, яке роздлило лвих чи правих, високих чи низьких, красивих або жахливих... Само-ден-тиф-ка-ця! - майже по складах проговорив Жуга.
Мен так кортло спитати: "Що"? Оц його зарозумл слвця нод били куди мцнше, нж кулаки. Невже не можна говорити бльш простими фразами?
-Вс цивлзац, чи то джунська, наша, або ельфйська, навть людей племен Зем... вс вони боролися за власне снування, мало того - за власне розумння цього свту! Як тльки самодентифкувались, як тльки зрозумли, що мають особливост, винятковост та несхожост з ншими, так почалися "вйни"... боротьба за те, що б цей свт був саме таким, яким ми хочемо його бачити... От ми казали про тварин, птахв... комах... А уяви, наче метелик раптом надбав розум! Мало того, побачив, що узор, колр та розмр його крил вдрзняться вд всього цього у ншого метелика. вн скаже: "Овва! Та я не такий! Я кращий"! дти цього метелика будуть вважати так само... Прийде час вони, наприклад, раптом заявлять, що належать до обраного Дома жовтокрилих! А Дм червонопузих викине сво курбети! Ось так!
Зовн почулися яксь звуки. Здаться, то мська стража обходила вулиц.
-Гаразд, вистачить на сьогодн одкровень! - вдмахнувся Жуга. - Йди, Боре, ти вльний. Коли настане час до тебе прийдуть та скажуть: "Рука допомоги". Будь люб'язний - не вдмовляйся, - сав хотв посмхнутися, але вдруге його обличчя перекосило. - Тримай оцей папрець. Покажеш його вартовим бля ворт, щоб випустили тебе з Новограду. Та взагал, з цим папрцем можна спокйно йти мимо мських стражникв... х зараз на вулицях багато ходить, бо часи настали неспокйн. Можуть затримати... Тод просидиш до ранку в холоднй.
