-Завузьк╕ тут у вас проходи, шановна хазяйко, - сказав я. - Ось хлопц╕ ╕ не розминулися... з╕ столами. Так?
Стражник тут же закивав головою.
-Як тебе звати? - запитав я у нього.
-╤-╕-╕ван... Стойлов ╤ван...
-Моя тоб╕ порада, ╤ване, не варто вам б╕льше працювати стражниками... Йд╕ть зв╕дти... Якщо узнаю, що цього не сталося, то нар╕кайте на себе... До реч╕, на Свят╕й Земл╕ зараз добровольц╕ дуже потр╕бн╕. Особливо так╕ могутн╕, як ви... Второпав?
-Угу... угу...
Звичайно, я блефував. Але все ж спод╕ваюсь, факт того, що вони ан╕чого про мене не знають, хоч трошки змусить цих трьох бовдур╕в отямитися. Каятися та причащатися вони звичайно не стануть, проте дек╕лька дн╕в поживуть у страху.
Я розрахувався за ╖жу, дав ще зверху за розбитий посуд, пот╕м взяв за руку переляканого Василя, ╕ ми з ним вийшли з трактиру.
-К-к-куда... куда ми? - перелякано промовив Ликових.
-До порту! - браво кинув я, ╕ тут же пожалкував, що не взяв ╕з собою зброю. А вона могла би ╕ знадобитись.
-Що ж ви... що ж ви... що ж ви наробили? Нав╕що себе наразили... на... а-а-а...
Василь нервово закл╕пав очима. В╕н затремт╕в, наче ос╕нн╕й лист на в╕тру.
-Вас... вам... е-е-е... Вони п╕ймають! Будуть бити! - шепот╕в в╕н.
-А ми дамо г╕дно╖ в╕дпов╕д╕! - бравурно посм╕хнувся я. Але самому було не до бравади.
О, Сарн! Як все заплуталось! Причому швидко, що триндець! - чесно кажучи, я взагал╕ не розум╕в себе. Яка муха мене вкусила? Чого вчепився в цього Василя? Невже благородство заграло в дуп╕? Ти ж, Боре, хот╕в тишком-нишком... щоб н╕хто тебе не пом╕тив... Як то кажуть: "Нижче трави, тише води".
А що вийшло, хай йому грець? Зараз наб╕жать стражники в трактир, почнуть шукати баламута... тобто мене...
Тьху ти! Н╕хаз його бодай! Дурень ти, Боре! Дурень! - лаюсь на себе, але розум╕ю, що в╕дступати вже п╕зно... Я вляпався по самий причандалля! Тепер не в╕дразу вистрибнеш... бо штовхнув кам╕нчик, а той вдарив другий, потягнув трет╕й... ╕ тепер все закрутилося, наче лавина.
Портово╖ площ╕ ми досягли в╕дносно швидко, але питання: де шукати цього Жереха? По-перше, нам нав╕ть не в╕домо, як в╕н вигляда╓. А по-друге, ц╕лком могло бути, що його сьогодн╕ його тут нема╓. Та ╕ як знайдемо, то що дал╕?
Боре, ну ти да╓ш! Н╕чого не прорахував... плану не склав... На що спод╕ва╓шся?
-Ну, Василю, дивись! - промовив я сво╓му новому напарнику.
-Ку-у... ку-у-ди? - перелякався той.
-Повсюди! Може побачиш когось з тих, хто тебе лупцював... та грабував...
Ми дуже довго вешталися серед народу, ╕ коли я вже хот╕в в╕д усього в╕дмовитися, Ликових злякано схопив мене за рукав.
-Що? Де? - запитав я, озираючись навс╕б╕ч.
-Он там, б╕ля парапету... Бачиш вусаня? Поряд з ним рудий...
Я повернувся: на краю площ╕, б╕ля самого парапету, за розвантаженою купою бочок ╕з зображенням виноградно╖ лози, яку викарбували на дошках, стояла невелика група людей. Дво╓ з них жарко сперечалися. Вусатий чолов'яга, одягнений б╕льш-менш пристойно, сердито жестикулював та щось доказував ╕ншому, схожому на купця. Навколо них згрудилися дек╕лька п╕дозр╕лих особистостей, серед яких був рудий кремезний мужичок, на якого вказував Василь. Я пом╕тив, що на ремен╕ у нього вис╕в чималий н╕ж.
-Це в╕н... в╕н... в╕н.., - затараторив Ликових.
-Граб╕жник?
-Так-так... ╖х було тро╓... а цей мене схопив за горло та трусив, наче грушу...
-А ╕нш╕ хто? Не зна╓ш?
Василь завзято замахав головою, того ╕ дивись зараз в╕д╕рветься.
Я прикинув розклади. Отже вусань, який скор╕ш за все був за головного серед цього р╕зномастого натовпу, щось вимагав в╕д купця. Сумн╕ваюся, що ми з Василем спостер╕гали пограбування. Принаймн╕ в╕дкрите... Мабуть купець просто намагався домовитись ╕з м╕сцевими злодюжками, щоб не ч╕пали його товар.
-Так! Ясно, - кинув я, ╕ тут же наказав Ликових чекати б╕ля л╕хтаря.
-Ви що збира╓тесь робити? - перелякався Василь.
-Поки сам не знаю, - знизав я плечима та рушив до бочок.
Мене швидко пом╕тили ╕ назустр╕ч виступили дво╓ чолов╕к╕в. М╕ж ╕ншим також озбро╓них ножами.
Я пом╕тив ╖хн╕ дивн╕ бляхи, зроблен╕ по м╕сцев╕й мод╕. На них красувався кабан.
Перегородивши шлях, один з чолов╕к╕в нахабно спитав:
-Т╓ чо, н╓мощний?
-Ну... розмова ╓... до того рудого...
-Чо?
-Вуха заклало? Йди продуй!
Чолов╕к отетерев╕в. В╕н тут же потягнувся до ножа на ремен╕. Я схопив його трохи вище кист╕ ╕ великим пальцем натиснув на м'язи, одночасно намагаючись утримати в╕д можливост╕ витягнути зброю. Судячи по пиц╕, я зробив йому боляче. Чолов'яга секунду-другу боровся, але все ж кинув спробу оголити лезо.
-Чо там тако╓? А, Нов╕к? - звернув свою увагу вусань.
В╕н в╕дступив в╕д купця та втупився на мене.
-Поговорити б хот╕лося, - кинув я, в╕дштовхуючи хлопця з ножем уб╕к. - Ось з цим сонцеволосим.
Вусань з подивом глянув на свого п╕дручного та розгублено спитав:
-С н╕-╕-м? А ти кто такой?
-Людина... А ти?
-Ну ти д╓рзк╕й!
-Ето Ж╓р╓х, дур╓нь! - просип╕в мен╕ Нов╕к. В╕н сердито потирав зап'ястя.
-Ну, Жерех, чи Короп... проте також мабуть людина? - голосно кинув я.
-Ж╓р╓х, дай лучьш╓ я ╓му рога обламаю! - крикнув рудий.
