Боре, що ти мелеш! - сердився я на себе. - Припини ц╕ дурн╕ перемовини сам ╕з собою!
-Зда╓ться, мен╕ в╕домо де ваш ╕нструмент! - приголомшив я Василя. - Поквапимось, поки ╓ ще шанс його знайти ц╕лим.
-Ви... ви... ви... кажете щиро?
Чолов'яга захлинувся ╕ подивився так пронизливо, що в мене по спин╕ проб╕гли мурахи. Я тут же рушив вперед, не в силах витримати цей погляд.
Ми вийшли до Кузн╕в. Спитали у м╕сцевих про Семена Копиля. Знайшли його ледь не на околиц╕. З невеличко╖ кузн╕ вийшов коротконогий чолов╕к. В╕н в╕дклав молот та спитав, чого нам треба.
-Вам тут якось ╕нструмент занесли, - промовив я, дивлячись на Семена скоса.
-Хто зан╕с? ╤ який ╕нструмент?
-Хлопц╕ Жереха... Грабова... Василю, розкажи-но, що в тебе було.
Ликових задумався, а за мить спробував пояснити.
-А-а-а, - захитав головою коваль. - ╢... заносили... То, виходить, ваше?
-А чи╓? - п╕дморгнув я. - Жереха? Та в╕н в житт╕ кр╕м ножа н╕чого не тримав.
-То правда, - погодився Семен. - Пощастило вам, хлопц╕, що я й дос╕ л╕нувався переплавити т╕ цяцьки...
Коваль п╕д╕йшов до ст╕ни, схопив якийсь м╕шок та притягнув нам. Василь кинувся розв'язувати тасьма, ╕ ледь зак╕нчив, висипав на траву як╕сь зал╕зяки. Секунда ╕ в╕н розридався.
-Е-е-е... чого це з ним? - перелякався коваль.
А в мене всередин╕ так щось стислось, аж в горл╕ почало дерти.
-Чого, та чого! - ледь зм╕г вичавити з себе. А пот╕м в╕дкашлявся та сердито кинув: - Ти за кузнею сво╓ю сумував би? Отож!
Я прис╕в та почав допомагати Василю складати ╕нструменти назад до м╕шка...
3
...Корабель на Умойр, невеличка торгова шнява, пов╕льно розвернувся ╕, роблячи широку дугу, почав виходити з гаван╕, переливаючись нап╕впрозорими райдужними в╕трилами. Позаду гуд╕в старенький двигун, який неквапливо штовхав судно вб╕к в╕дкритого моря.
Василя я вже не бачив. На палуб╕ копошилися матроси, юрмилася невеличка групка пасажир╕в, серед яких було вже важко когось розр╕знити. На берез╕ б╕ля парапету згрудився натовп проводжаючих. Люди в╕дчайдушно махали руками ╕ кричали, щось на кшталт "удач╕"...
Коли ми забрали ╕нструменти, та вибралися ╕з Кузн╕в, я д╕став дв╕ ср╕бн╕ "новоградки" ╕ простягнув ╖х Василю. В╕н спочатку обурився, кричав, що не в╕зьме. Пот╕м, що це занадто багато. Проте я нав╕ть не слухав, а мовчки всунув грош╕ в його суху долонь та потягнув Ликових до пристан╕.
-Тоб╕ на як╕й алод повертатися? - спитав у нього.
-Е-е-е... на Умойр...
-П╕шли шукати, хто туди в╕дправля╓ться...
-А як же Новоград?
-В╕н уже тут сто╖ть, зда╓ться, рок╕в зо сто. ╤ ще, дасть Сарн, сто просто╖ть.
-Але я ж об╕цяв показати столицю... за це ж, мабуть, повинен отримати грош╕...
-Сам розберуся. Не маленький...
-Послухай... послухай... Ти не можеш мен╕ дати грош╕ просто так! В╕рн╕ше, я не можу ╖х просто так взяти! - в╕дчайдушно жестикулював чолов'яга. На його обличч╕ з'явилася маска розпачу, а на очах заблищали крупинки сл╕з.
-Можеш... не можеш... хочеш, чи не хочеш... Все вже зроблено! ╤ обговорювати ми це не будемо! - в╕др╕зав я, одночасно в╕дчуваючи довол╕ суперечлив╕ емоц╕╖.
Ми деякий час йшли мовчки. Василь плентався позаду, а пот╕м торкнувся мого плеча ╕ неголосно сказав:
-Дякую... я цього не забуду, - в╕н потупив оч╕ та дек╕лька секунд нервово гладив свою бор╕дку. - Через мене у вас будуть непри╓мност╕, - промовив чолов'яга.
-То нехай! - в╕дмахнувся я. - Знав би ти, Василю, як╕ непри╓мност╕, так би мовити, були дек╕лька дн╕в тому... то сказав би, що сьогодн╕шн╕ под╕╖ - весела прогулянка...
-О, Сарне! Невже ви д╕йсно не перейма╓тесь власною долею? - дивувався Василь.
Я мовчав. А що в╕дпов╕дати? Зайве приндитись? Н╕, все це дурня... Що зроблено, то зроблено, ╕ причин тому шукати зась.
Ми спустилися вузенькими вуличками та десь за п╕вгодини вийшли до пристан╕. Я п╕ймав одного з портових служак та з'ясував про корабл╕ до Умойру. В╕н морщив лоба, крутив носом, проте побачивши м╕дний п'ятак вказав нам на дек╕лька суден.
Ще п╕вгодини ми з Василем обходили пристань, питали про в╕льн╕ м╕сця, ╕ нарешт╕ натрапили на невеличку шняву. Кап╕тан пов╕домив про зак╕нчення завантаження та в╕дх╕д з порту за годину.
-Вот только заб╓ру разр╓ш╓н╕╓ в портовой управ╓, - додав в╕н згодом.
Я розрахувався, пот╕м майже силом╕ць заштовхав Ликових на борт та спустився до парапету.
Василь щось прокричав, проте в натовп╕ мен╕ не вдалось ан╕чого зрозум╕ти. Дочекавшись, коли корабель в╕д╕йде в╕д пристан╕ та рушить в астральне море, я п╕днявся по сходах на площу ╕ попрямував до столиц╕.
Було вже далеко за полудень. Настр╕й нарешт╕ почав вибиратися на зустр╕ч гарячому сонечку. Ота паскудна частинка, що гризла мою душу пост╕йними докорами, мовляв, нав╕що ти допомага╓ш, в╕дтепер занурилася в свою н╕рку, поступившись м╕сцем "задоволенню", яке бува╓ у людини, що виконала достойну справу... Я в╕дчував себе прекрасно, як то кажуть - на п╕дйом╕. ╤ з таким настро╓м п╕д╕йшов до портових вор╕т Новограда.
Охорона, чолов╕к десь з десять, втупилась в мене поглядом. В╕рн╕ше, солдати оглядали майже кожного ви╖жджаючого. Декого зупиняли та розпитували про мету прибуття.
