-Хмм! Усп╓╓ца, - з╕щулився ватажок. - Ну ╕ ч╓во ти хоч╓ш от мо╓го ч╓лов╓ка? - спитав в╕н. - Мож╓ш говор╕ть прямо мн╓...
-Хочу Св╕тло в його серце впустити, - в╕дпов╕в я.
-Хмм! - знову хмикнув Жерех. - А ти служ╕т╓ль ц╓ркв╕?
-Не зовс╕м... просто про благо дбаю... Вважаю, що людям треба допомагати сл╕дкувати за власним станом душ╕, за чистотою ╕скри... Направляти на шлях очищення.
Поки говорив, мен╕ чомусь пригадалась ельф╕йка б╕ля каплиц╕. Мабуть, я зараз для Жереха в чомусь нагадую ╖╖.
-╤ что ж такова натвор╕л сонц╓волосий? - недобре посм╕хнувся ватажок. - Какой гр╓х он допуст╕л?
-Д╕знався, що сталася на портово╖ площ╕ жахлива под╕я! - в тон ватажку в╕дпов╕в я. Ми з ним схрестились поглядами. - ╤ виною тому вчинок тво╓╖ людини, Жереху. В╕н з товаришами напав на беззахисну людину ╕ пограбував ╖╖ до нитки. Яка ж це несправедлив╕сть! Який це гр╕х!
Ватажок поправив сво╖ чорн╕ вуса, ╕ з посм╕шкою подивився на п╕дручних. В його очах промайнула дика ╕скорка, яка бува╓ у тих, що не вважають життя ╕ншо╖ людини ц╕нн╕стю.
-Слиш ти! - заступився той, якому я пом'яв руку. - Н╓ хот╓л би до Т╓нсеса отправ╕ца? С н╕м обсуд╕ть вопроси гр╓ха ╕ ╕скупл╓н╕я?
-Т╕хо, Нов╕к, - п╕дняв руку Жерех. - Ч╓лов╓к что-то ╕м╓╓т прот╕в м╓ня... То ж н╓хай пов╓да╓т!
-А я все сказав... Додам лише, якщо ти захища╓ш свою людину, то розд╕ля╓ш з нею ╕ гр╕х.
-Хмм! Любопитная ╕стор╕я. ╤ ч╓м ми мож╓м... откуп╕ца?
-По-перше, стати на шлях виправлення, - в╕д цих сл╕в мен╕ ╕ самому см╕шно стало. - А по-друге - повернути награбоване.
Жерех розреготався.
-Ти, пар╓нь, мн╓ опр╓д╓лйоно нрав╕шся. ╤ пошут╕ть ум╓╓ш, ╕ дозволенова н╓ пр╓ступа╓ш... Поетому можеш б╓жать отс╓ль живим-здоровим.
-Ну, ти ж розум╕╓ш, що цього не буде, - цього разу я вже не жартував.
Ми знову зустр╕лись поглядами ╕з Жерехом. Не скажу, що я не нервував. Але врешт╕-решт заплигнув в так╕ хащ╕, що в╕дступати вже точно не можна. Т╕льки вперед... ╕ вперед...
-Н╓ меча... н╓ ножа... даж╓ дуб╕нк╕ н╓т, - якось розлого промовив в╕н. - Как св╓рр... настоящ╕й св╓рр...
-Дозволь я ╓му с╓йчас.., - рвався помститися Нов╕к.
-Угомон╕сь! Он через тебя прошйол, словно через открити╓ наст╓ж двер╕. Знаю я такой народец. У н╓го, Нов╕к, даж╓ на лбу нап╕сано, что св╓рнуть т╓б╓ ш╓ю, как на брущатку сплюнуть. Ето, братци, св╓рр!
-Що? - не второпав я. - Що ти сказав?
Жерех в╕дмахнувся, мов , про╖хали, та спитав, кого вони образили.
-Василя Ликових.
-Хмм! Ликових... Ликових... Н╓ помню такова...
Я кинув головою уб╕к л╕хтаря, п╕д яким одиноко стояв Василь. Жерех з╕щулився, намагаючись пригадати, та згодом пробубон╕в:
-А-а... етот замухришка...
В╕н розсм╕явся, але вже по-доброму, чого сказати чесно, я не оч╕кував. А пот╕м додав:
-╢во, м╓жду проч╕м, сво╕ ж "заказал╕"... Я так понял, что м╓шал он ╕м.... Оч╓нь м╓шал!
-Чим?
-Трудно сказать... да ми ╕ н╓ спраш╕ва╓м... Мож╓т, маст╓р он получьш╓, ч╓м он╕. А людская зав╕сть, сам зна╓ш, в╓щ страшная... А люд╕ он╕ гн╕ловати╓... Пов╓рь, я в том толк пон╕маю. ╤м би д╓н╓г отхват╕ть... ╕ побольш╓. А ми тво╓во яхонтова даж╓ пожал╓л╕ ╕ кончать н╓ стал╕. К╕нул╕ в канаву ╕ на том разошл╕сь.
-А ╕нструмент?
-╤нструм╓нт? Кто ╓во зна╓т...
-Врод╓, в Кузн╕ сн╓сл╕... С╓мйону Копилю, - промовив за спиною ватажка рудий. - На п╓р╓плавку.
-Шкода, - труснув я головою. - Так що робити-то будемо?
Жерех здивувався. В╕н поправив вуса, а пот╕м клацнув язиком та сказав:
-Когда уб╕йца ╕дйот на поводу у справедливост╕, то д╓ло к╕нча╓ться страшно... для вс╓х...
-Який вбивця?
-Ти, паря, дурака н╓ валяй... Шагай по добру, по здорову, пока н╓ позно.
╤ тут до мене д╕йшло, що в╕н мене вважа╓ вбивцею. А в╕дсутн╕сть збро╖... принаймн╕ видимо╖... примушу╓ його не нападати на мене. Саме в╕дсутн╕сть збро╖, я не обмовився.
-С╓водня разойдйомся м╕ром, - повторив Жерех. - Ну а потом, каждий сам по с╓б╓... Н╓ вс╓м позвол╕т╓льно так со мной говор╕ть, как ето сд╓лал ти. Уясн╕л?
Я кивнув на прощання та п╕шов до Василя. А в голов╕ м╕ж тим гупа╓, наче по порожн╕й бочц╕.
-О, Сарне! - кинувся до мене Ликових. - Н-ну нав╕що ви так ризикували? - тремтячим голосом промовив в╕н. - Нав╕що?
Я не знав, що сказати. Мабуть, тому що дурний? Добре, що все добре ск╕нчилося...
Подумав про те, ╕ раптом згадав, як був св╕дком розмови одного старого, що сид╕в на корабл╕ до Новограда, в оточення сво╖х внук╕в, ╕ поважного ельфа, який приндячись, спитав, мов, що треба для того, аби бути доброю людиною. Як╕ для того треба виконувати умови.
-Т╕льки не каж╕ть, що треба бути безкорисливим... догоджати... От не пов╕рю! - казав ельф.
-Ви просто зараз не можете цього зрозум╕ти, - в╕дпов╕дав старий. ╤ ц╕ слова в'язали ельфа за живе. В╕н нав╕ть набундючився, наче ╕ндик. - А от спитайте у кого-небудь... спитайте, чи потр╕бн╕ добру причини, щоб бути добром?.. Н╕. Безумовно, що н╕! Ось тому воно завжди перемага╓ зло... Добр╕й людин╕ не треба причини, щоб залишатися доброю.
Почулися заперечення, але старий знову повторився, що ельф просто зараз не може цього зрозум╕ти.
Отож ╕ я не можу зрозум╕ти, що мене тягне допомогти Василю. Нав╕що воно мен╕? Який зиск?
