-Одного дня небо розкололося, - промовив Сивий. - Св╕т тр╕снув. ╤ крижаний Вовк пожер сонце. Так часто цитують наш╕ легенди... Астрал пожер Сарнаут, але ж не весь! Ми, наприклад, ╕з вами ╕ дос╕ ╕сну╓мо.
-Завдяки Великим Магам! - ╕рон╕чно посм╕хнувся я. - Не хочу вас н╕як образити, але серед г╕берл╕нг╕в н╕коли не народжувались маги. Тим паче Велик╕! Тому чому ви вс╕ й дос╕ вважа╓те, наче ╤са залишилася ц╕лою в астральному мор╕? Кому б вдалося стримати його наступ?
В цю мить принесли частування. Чесно кажучи, мене мало не знудило в╕д одного т╕льки запаху. Я звичайно чув про нац╕ональну г╕берл╕нгську страву - "кислу рибу", чи ескг╕р (коли ми пливли в галеон╕ в Новоград, мен╕ Лок встиг трохи про не╖ розпов╕сти), але не думав, що вона ма╓ наст╕льки непри╓мний запах. Готували, зда╓ться, цю справу так: засоленого очищеного омуля клали в якийсь в╕дкритий посуд ╕ залишали бродити. А згодом, коли риба "скисала" (а в╕рн╕ше - псувалася) ╖╖ й починали ╖сти.
╤ ось на стол╕ перед╕ мною поставили миску з есг╕ром. Та ще ╕ з чималим шматком. До горла тут же п╕дкотила нудотна грудка... Я нав╕ть примусив себе дихати ротом...
За к╕лька секунд подали корж╕, сир ╕ холодний темний ель.
-Пригощайтесь! - посм╕шка Сивого була схожа на собачий оскал. Мо╖ останн╕ слова його все ж скаламутили, хоч в╕н ╕ намагався те приховати. - Пригощайтесь, Боре!..
Я обережно подякував.
-Ми, як вже було сказано, рад╕, що ви допомагали Тону на тому дивному остров╕, - продовжив посол. - Шкода, звичайно, що його подорож так сумно зак╕нчилася. Не дивлячись на те, що не вс╕ в╕рять в усп╕х в пошуках ╤си, ми вважали, що у Тона перспективний напрямок розв╕дування. Але... але сталося, що сталося, то прийдеться знову продовжувати в╕дправляти досл╕дник╕в в ус╕ куточки астралу. Може, комусь ╕з них вдасться знайти Батьк╕вщину... ╕ наше Древо.
В цей час нарешт╕ привели Першосв╕та. В╕н важкими кроками спробував п╕днятися по сходах, але т╕льки-но переступив пор╕г ╕ в╕дчув запах "кисло╖ риби", як його обличчя надбало бл╕до-зеленого кольору. Хлопець одним стрибком перескочив через ус╕ ступен╕, а в наступну мить його знудило прямо на брук╕вку.
-Слабкий шлунок у вашого товариша, - ╕рон╕чно посм╕хнувся посол. - А ви чого не ╖сте?
Я стримався в╕д ╖дкого зауваження та зрозум╕в, що це свого роду ╕спит. В╕дмовитись, це значить ще раз образити м╕сцеву г╕берл╕нгську громаду. Отже, згадуючи ╖хн╕ традиц╕╖, поклав на корж сир ╕ трохи риби. Звернувши все в трубочку, я видихнув ╕ в╕дкусив перший шматочок. На подив омуль не був з╕псованим, як мен╕ думалося. Солений на смак, та ще з сиром... а пот╕м зверху ковток елю... Дуже не погано. Нав╕ть - смачно!
Вс╕ розпов╕д╕ про те, що под╕бну ╖жу можуть ╖сти т╕льки варвари, вважаю чистою маячнею!
-Ви пита╓те, нав╕що ми шука╓мо ╤су, нашу прабатьк╕вщину? - промовив посол. В╕н взяв свою порц╕ю елю та зробив невеличкий ковток. - Пита╓те, чому ось вже багато рок╕в раз-за-разом споряджа╓мо корабл╕, ведемо розв╕дку астрального моря?
Сивий з╕тхнув та раптом замовк. Його оч╕ втупились кудись вдалеч╕нь, за ст╕ни цього будиночку. Мабуть, - думалось мен╕, - перед його внутр╕шн╕м поглядом проб╕гають картинки з╕ "старих прекрасних час╕в", яких в╕н, звично, н╕коли не бачив, проте сто раз╕в чув.
-...коли не було н╕якого астралу, - промовив чийсь голос.
╤ от вже я повернувся до якихось спогад╕в...
Кузня... брати Задерихвост... горить вогонь в велик╕й печ╕...
-...коли на меж╕ м╕ж льодом та полум'ям росло Велике Древо, - розпов╕дають мен╕ волохат╕ ковал╕, - з г╕лок якого були створен╕ перш╕ г╕берл╕нги - Ас та Емла...
Межа, - сказали вони. ╤ я намагаюсь уявити, як би виглядав кордон м╕ж вогнем та льодом... Що то за м╕сце? Що то за таке дивне дерево?
-...кожен г╕берл╕нг по досягненню повнол╕ття в╕дправитися до Древа, щоб прожити там певний час, охороняючи те м╕сце в╕д наб╕г╕в диких племен орк╕в.., - додаюсь брати Задерихвост.
╤ в цю мить чомусь запекло в грудях... ╤ вже я бачу темн╕ силуети корабл╕в... т╕ла вбитих людей... сам лежу навзнак, дивлюсь в зоряне небо...
-Ц╕кава ви людина, Боре, - голос посла раптом вирвав мене з тих дивних м╕сць, де вешталась моя св╕дом╕сть.
-Що? - перелякано перепитав я. В╕дчуття, наче звалився на дупу.
Озирнувся навкруги. Отже, знаходжусь в будинку Сивих. Сиджу б╕ля столу. ╥м "кислу рибу"...
Що за н╕хаз╕вня в╕дбувалась хвилину тому? Що то було? Спогади? Гра власно╖ уяви?
-Чим же я так ц╕кавий? - нарешт╕ опанував себе ╕ спитав у посла.
-Зна╓те Лока?
-Ще б пак!
-В╕н заходив до нас вчора... допом╕г Тону влаштуватися... До реч╕, вони удвох нав╕ть здружилися. Дивно, чи не так?
-Чому ж дивно? Обидва в╕дтепер самотн╕... без брат╕в та сестер... Чому ж не здружитися?
-Так, так... ви ма╓те рац╕ю...
-До реч╕, ви так ╕ не в╕дпов╕ли. Чому я "ц╕кавий" в ваших очах?
-Хмм... Лок згадував пригоди на тому остров╕... дещо розпов╕дав... Я чомусь уявляв вас зовс╕м не таким... але зараз подивився, ╕ зрозум╕в, що помилявся, - говорив Сивий якимись загадками.
-╤ що ж Лок про мене такого сказав? - я знову в╕дкусив саморобну рибну трубочку ╕ запив це елем.
