Дво╓ молодших брат╕в посла так ╕ не с╕ли з нами. Вони чомусь стояли трохи осторонь, ╕ дивилися на нас майже не кл╕паючи сво╖ми чорними оченятками. Наче дв╕ стату╖.
-Лок описав вас, як суворого ╕ неп╕дкупного во╖на... який сл╕ду╓ сво╖м древн╕м п╕вн╕чним традиц╕ям... Такий соб╕ Св╓рр.
Знову це ╕м'я. ╤ знову вкотре мене пор╕внюють з ц╕╓ю давньо╖ людиною... Хоча, чому "давньою"? Сто рок╕в, х╕ба це такий вже довгий терм╕н?
-Св╓рр, - повторив я, смакуючи це слово.
-Так... Ви ж з ╤нгосу? Тод╕ повинн╕ знати, хто такий Св╓рр, ╕ чим в╕н в╕домий.
Я невизначено знизав плечима. Посол м'яко посм╕хнувся ╕ раптом заявив:
-Ви мен╕ подоба╓теся, Боре! Тому скажу прямо, що ми завжди будемо рад╕ вашому в╕зиту до нас.
-Дякую, - кивнув я у в╕дпов╕дь.
Чомусь здалося, наче цей посол веде з╕ мною якусь дивну гру. Сенс ╖╖ я ще не вловив, але вже починав щось невиразно уявляти. Особливо п╕сля фрази г╕берл╕нга: "Якщо буде необх╕дна наша допомога - можете звертатися". Зг╕дно м╕сцевих традиц╕й, я повинен заявити, що також готовий допомогти. А коли те зроблю, зажену себе в кут, бо в╕д сказаного, як людина слова, в╕дмовитися пот╕м не зможу. Тому я ╕ вагався.
Ми зустр╕лись з послом поглядами, в цю ж мить ╕ вир╕шились мо╖ подальш╕ д╕╖.
-Якщо буде потр╕бна моя допомога, - заговорив я, - ╕ якщо вона не буде суперечити, звичайно, мо╖м... власним поглядам... то я готовий вам теж прийти на допомогу.
Сивий посм╕хнувся ╕ знову в╕дпив з╕ свого кухля.
-Рука руку ми╓, - неголосно промовив в╕н, ╕ я раптом подумав, що г╕берл╕нги не так╕ вже лопухи, якими ╖х малюють обивател╕. ╥х "╕гри" не менше хитр╕ та заплутан╕, н╕ж у ельф╕в.
Я жваво допив ель, до╖в рибу, пот╕м подякував послу за частування. Ми з ним розпрощалися, ╕ в цю мить його брати винесли якийсь одяг.
-В╕зьм╕ть... Це дарунок, - заявив Сивий. - Для вашого друга. Зда╓ться, в╕н йому буде потр╕бний.
-╤ знову велике спасиб╕, - вичавив я ╕з себе.
Мен╕ прийшлося прийняти той одяг. Але в душ╕ я був обурений, що доводиться так вчинити. Знову (хоча б формально) стану залежним в╕д когось.
Я виглянув назовн╕. Першосв╕т сид╕в кроках в десяти. Його обличчя все ще мало зеленуватий кол╕р. Я п╕дхопив хлопця п╕д руку, допом╕г йому п╕двестися ╕ ми пов╕льно рушили геть ╕з кварталу.
В Торговому Ряду знайшли тихе м╕стечко, де прис╕ли на лаву.
-Ну що? - дозволив я соб╕ сердито прикрикнути на хлопця. - Що з тобою робити?
-Оххх! - важко з╕тхнув Першосв╕т, випускаючи з╕ сво╖х леген╕в такий ядрений вихлоп, що мен╕ аж самому погано стало.
-Гаразд! П╕шли до мене... В╕д╕спишся, а вранц╕ поговоримо... Може в баню сходимо.
-Спасиб╕, брате, - вичавив з себе парубок. - Я так ╕ не второпав, чого в╕д нас т╕ г╕берл╕нги хот╕ли?
-Судячи з усього, ти ╖м добре напакостив! Вони, бачу, взагал╕-то не полюбляють кан╕йц╕в... Мабуть м╕сцев╕ ╖м немало лиха роблять. А тут ти, ведм╕дь драний, ╖м кв╕тники пошкодив! Що ти хот╕в у в╕дпов╕дь? Меду ╕з молоком?
Першосв╕т хот╕в посм╕хнутися, але на обличч╕ в╕добразилась така потворна маска, що хоч плюй в не╖, аби вноч╕ не наснилася. Хлопець спробував встати самост╕йно, трохи похитнувся, проте втримався на ногах.
╤ ми з ним пов╕льно поплентались до Портових вор╕т...
4
...Ледве я замкнув двер╕ та спустився сходами, як до мене п╕д╕йшла Зая Корчакова. Ж╕ночка витерла руки забруднен╕ борошном об св╕й фартух ╕ мило посм╕хнулася. Ямочки на ╖╖ щ╕чках стали б╕льш виразними, роблячи обличчя таким, наче воно св╕титься зсередини. Я нав╕ть на мить завмер, любуючись хазяйкою трактиру.
-А вами, Ратмире, сьогодн╕ ц╕кавилися, - неголосно сказала Зая. - П╕сля ранково╖ колотнеч╕, приходили з М╕ського Приказу.
-Стражники?
-Як╕йсь молодший урядник...
-Один?
-Та н╕... ╕з парочкою пом╕чник╕в... Я ╖х покормила, заспоко╖ла. Вони й п╕шли геть.
-Я вибачаюсь за ту дурну б╕йку, - пробубон╕в у в╕дпов╕дь, в╕дчуваючи, як починаю червон╕ти. - ╤ що ж вони хот╕ли?
-Питали хто та що... зв╕дки... Але я ж ╕ сама не знаю, - чомусь загадково посм╕хнулася ж╕ночка.
-Якщо вам ц╕каво, я можу в╕дпов╕сти.
-Ну це не обов'язково... Я н╕ на чому не наполягаю, - Корчакова потерла к╕нчик свого носа, в результат╕ забруднила його мукою. - А у вас, Ратмире, довол╕ жорсткий... нав╕ть ч╕пкий погляд. Не думаю, що ви матрос торг╕вельного флоту... чи вантажник, яким прикида╓тесь... Я в цьому вже набила руку.
От ╕ кажи п╕сля цього, що ж╕нки не водяться з Н╕хазом. До реч╕, в╕н, кажуть, покровитель кабак╕в, трактир╕в та шинк╕в... Тому ╕ не дивно, що у За╖ такий нюх на людську природу.
-╤ ви н╕чого не сказали тому уряднику? - обережно запитав я.
-Н╕чого... А варто було б?
-Хто зна╓, що та чого варте, - знизав я плечима. - У мене до вас прохання. В к╕мнат╕ залишився в╕дпочивати м╕й товариш. Чи не могли ви приглянути за ним?
-Добре, - хитнула головою Зая. В ╖╖ очах я прочитав ж╕ночий ╕нтерес. - А ви куди ж?
-Треба повернутися до столиц╕... Дещо не зак╕нчив.
-Так вже вечор╕╓. Я б не радила вештатись Торговим Рядом, як зовс╕м стемн╕╓.
-А мен╕, чесно кажучи, не туди... Я до Ратного двору, - сказав, а сам смикнув себе за язика. Ну якого, пита╓ться, б╕сика, ти, Боре, про це сказав? От дурень!
