-Вибачте, - промовив я. - Тут така штовханина...
-А ти рота не роззявляй! - р╕зко в╕дпов╕ла ж╕нка.
╥╖ обличчя було довол╕ красивим. Але ця красота скор╕ш примушувала напружуватись, н╕ж доброзичливо посм╕хатися. М╕дно-руде розпущене волосся, що спадало на плеч╕... тонк╕ брови, суворий погляд холодних очей... горда постава... ╕ б╕ла-б╕ла шк╕ра... Тако╖ ще не бачив. Наче молоко.
Я позадкував ╕ знову пробубон╕в вибачення.
-Дай мен╕ руку! - раптом наказала ж╕нка. - Нумо!
Чомусь послухався та простягнув ╖й свою бруднувату долоню.
-Хм! - ж╕нка примружилася, розглядаючи ╖╖. Вона ще рази три хмикнула, а пот╕м заявила: - Тво╓ майбутн╓ дуже туманне...
Овва! Ще мен╕ цього не вистачало!
-А ви хто така? В╕щунка? - запитав я, дивлячись в темно-с╕р╕ ж╕ноч╕ оч╕.
Зараз почне грошики вимагати, мовляв, а давай погадаю. Балагана вистава, хай йому грець! От не можна ходити по новоградським вуличкам, щоб не зустр╕ти якусь халепу.
-Хм... Не спод╕вайся, що компас Покровителя вкаже тоб╕ в╕рний шлях, - бурмот╕ла ж╕нка. - Ти гра╓ш з╕ сво╓ю долею.
-╤ все це видно на долон╕? - ╕рон╕чно спитав я.
-Майже... майже, людина без шрам╕в...
╤ ось тут я завмер. Як вона мене назвала?
-╢лизавета Баришева! - заявила ж╕ночка, в╕дпускаючи мою долонь. - Це мо╓ ╕м'я. А тебе як звуть?
-Б-б-б... Ратмир...
╢лизавета чомусь хмикнула та з╕щулилась. В н╕й в╕дчувалася якась нервозн╕сть... якась напружен╕сть... Може це через ╖╖ погляд? Була в ньому якась ненормальн╕сть...
Раптом з╕ниц╕ Баришево╖ неймов╕рно розширилися. Ох, скажу, ╕ перелякало це мене. Невже людина здатна сама керувати сво╖ми з╕ницями?
Ж╕нка гордовито посм╕хнулася ╕ промовила:
-Отже, ти Ратмире... Рат-ми-ре... Нехай так... хоча це ╕м'я тоб╕ не пасу╓... То з яких брат╕в будеш? З Умойру? ╤нгосу? Темноводдя?
-Брат╕в? - мен╕ здалось, що я почув саме це слово.
-Так, брат╕в...
Скор╕ш за все мова йшла про земляцтва. Вона мабуть вважа╓ мене членом одного з них.
-Я сам по соб╕! - заявив Баришев╕й.
-Сам?.. Хмм... Отже, Ратмире... ти сам по соб╕...
Уривчаст╕сть ╖╖ фраз виглядали схожою на накази. Пухк╕ червон╕ губи ╢лизавети некрасиво скривилися ╕ вона раптом заявила:
-Я - пров╕сник. Проте говорю тоб╕ прямо, що не кожному розпов╕даю його майбутн╓... не кожному допомагаю з його шляхом...
-А х╕ба можна знати чи╓сь майбутн╓? Зда╓ться мен╕, нав╕ть Велик╕ маги цього не вм╕ють.
Нарешт╕ я себе трохи опанував.
-В╕рити мен╕, або не в╕рити - тво╓ право! - заявила ╢лизавета. ╥╖ з╕ниц╕ повернулись до нормальних розм╕р╕в. - Але заковика в тому, що насправд╕ ми вс╕ здатн╕ передбачати майбутн╓... власне майбутн╓... ╕ корегувати св╕й житт╓вий шлях... Просто в силу деяких обставин не завжди те розум╕╓мо.
-╤ я також можу? - ╕рон╕чно спитав у пров╕сниц╕.
-Можеш! ╤ робиш! - з викликом заявила ╢лизавета. - Ти кожного дня плану╓ш як╕сь д╕╖... кожного дня ╕нту╖тивно робиш те або ╕нше, а пот╕м поясню╓ш друзям, що тоб╕ пощастило... що це доля посм╕хнулась... А насправд╕ несв╕домо користу╓шся власними силами, як╕ прихован╕ в тво╖й природ╕... Це ╓ у вс╕х нас!
-Ну, можливо... Проте не раз, ╕ не два, ╕ нав╕ть не три бува╓ таке, що мене сп╕тка╓ невдача. Чи то бува щось втратив, або сталася якась неоч╕кувана непри╓мн╕сть... Горе, нарешт╕! Як в такому випадку бути? Де мо╓ передбачення? Куди воно дивилося?
-Невдач╕ не завжди невдач╕! Якщо треба зал╕зти в р╕чку, щоб перебратися на ╕нший б╕к, то так треба ╕ зробити...
-Щось складнувато для мого розум╕ння... Як╕сь с╕м м╕шк╕в гречано╖ вовни, не ╕накше!
-Хочеш прост╕ше? Ну от уяви, що ти зламав ногу, впавши з коня. При тому звичайно почнеш скаржитися, кажучи вс╕м про нещасний випадок... або щось на кшталт того... А дивлячись б╕льш ширше, ти зможеш побачити дещо ╕нше. Наприклад, що тебе не забрали на в╕йну через кульгав╕сть...
-Ох! Ну ╕ похмуру ж картинку ти намалювала! А взагал╕ в народ╕ в таких випадках кажуть, що нема╓ лиха без добра... бо ми вс╕ схильн╕ шукати як╕сь при╓мн╕ш╕ реч╕, нав╕ть в поганих справах... Ось так! - п╕дв╕в я риску.
-Правда буття в тому, що ми сам╕ в усьому винн╕... До реч╕ бува ╕ так, що ╕нод╕ потр╕бно якби стр╕ла ворога встромилася в тво╖ груди, - ╕ ╢лизавета раптом тицьнула пальцем мен╕ в ребра. ╤ тицьнула так боляче, наче д╕йсно в груди встромилася стр╕ла. - В такому випадку з коня не падають, ╕ ноги не ламають.
Вона п╕дморгнула та дивакувато посм╕хнулась.
-Якого б╕су? - вирвалося в мене. - Ти про що таке кажеш?
-Про виб╕р шляху, - ╕ ж╕ночка знову чомусь тицьнула мен╕ в груди.
-Отже, ти хочеш сказати, наче пад╕ння з якогось там примарного... з того клятого коня було... було заплановано саме мною? ╤ ногу я зламаю навмисно? - нахилився до Баришево╖. ╤ тут же роздратовано видав: - Та то дурня якась! Це хто ж при здоровому глузд╕ стане шкодити самому соб╕? ╤ до чого тут передбачуван╕сть? Якщо я все ж залишився живий, звалившись з коня... або даху... то зазвичай в тому вс╕ бачать руку Сарна... або прихильн╕сть Покровителя. Тод╕ кажуть, що це вони в╕двели б╕ду.
