Сказав, ╕ сам жваво рушив на протилежний б╕к вулиц╕, а вже зв╕дти попрямував до головно╖ площ╕. Я озирнувся, в╕дм╕тив, що вже д╕йсно почина╓ сутен╕ти, тому поквапився д╕статися Ратного двору. Десь за чверть години д╕йшов до невеликих арочних вор╕т, б╕ля яких несли службу четверо солдат.
-Куда прьош, б╓столоч? - один з них став у мене на дороз╕.
-Ст╕й-но, друже! - прип╕дняв я руки, демонструючи миролюбн╕сть. - Я т╕льки дещо д╕знатися.
-Ч╓во т╓б╓? - горланив вояка. - Тракт╕р? Так он сл╓ва, за углом...
-Та до чого той трактир? Скаж╕ть, хлопц╕, з ким можна ╕з начальства поговорити з приводу вступу до...
Охоронники розреготались, так ╕ не дав мен╕ зак╕нчити фразу. Мабуть, все ж я д╕йсно виглядаю дурнувато, тим паче б╕ля цього м╕сця.
-Провал╕вай! - зло кинув другий охоронець. - У т╓бя д╓н╓г н╓ хват╕т сюда попасть! Тут н╓ вс╓м дворянам по карману...
-╤ ск╕льки ж воно кошту╓?
-Дорого!.. Слушай, а ти шо ж, в начальсвующ╕╓ люд╕ р╓ш╕л подаца? - насм╕шкувато спитав перший чолов'яга. - Пр╓дставляю ету карт╕ну: голожопий засран╓ц команду╓т полком!
╤ знову регочуть, аж за животи хапаються.
Боре, чим ти взагал╕ думав, коли перся сюди? От на╖вна душа!.. Та н╕, скор╕ш дурень безмозкий!
-Так ви когось покличете? - сердито спитав я. Рука потяглась до пояса, але зупинилась, ледь пригадав, що ходжу без збро╖.
-╤д╕, м╕л ч╓лов╓к! - промовив трет╕й охоронець, подивившись на мою застиглу руку. - ╤д╕ от гр╓ха...
Сперечатися ╕ нариватися я не став. Зрештою так н╕чого не вир╕шити... Треба ╕накше... Як само, поки не знаю... але придумаю...
Я розвернувся та п╕шов було назад, але раптом зрозум╕в, що зголодн╕в. Тому рушив за р╕г, аби повечеряти в трактир╕.
Ото, скажу вам, м╕сце! На в╕дм╕ну в╕д закладу Корчаково╖, т╕сне та ще й душне. В╕конця, що в казематах. Народу, правда, поб╕льше, але у вс╕х так╕ п╕дозр╕л╕ пики, що т╕льки й приглядай за гаманцем. Д╕вки, як╕ обслуговували в╕дв╕дувач╕в, були б╕льш "виразн╕". Я б додав - аж занадто "виразн╕". Це в╕дчувалося не т╕льки в повед╕нц╕ та мов╕, але й в одяз╕.
Мен╕ раптом спало на думку: чи не тут Першосв╕т випивав? Якщо так, то не дивно бачити насл╕дки под╕бного його "в╕дпочинку". З таких м╕сць можна не т╕льки без штан╕в вибратися.
Хоч у трактир╕, як то кажуть, яблуку н╕де було впасти, я все-таки примудрився знайти невеличке м╕стечко б╕ля сход╕в. Обережно опустив св╕й зад на криву лаву, слухаючи як вона жал╕бно заскрип╕ла. Тут було темнувато, нав╕ть не дивлячись, що на ст╕н╕ гор╕ла св╕чечка... Ст╕л був якийсь липкий, наче на нього пролили мед. А ще трошки смерд╕ло чимось кислим.
-Чо подать? - нахилилась до мене одна ╕з гарячих рум'янощоких д╕вчат. ╥╖ дебел╕ цицьки ледь не вивалювалися з-п╕д вир╕зу на платт╕.
-Ковбаси... смажено╖.., - я втупився в ж╕ноч╕ принади. - Пива...
Д╕вчина оглянула мене сво╖м вишколеним очком, оц╕нюючи ступ╕нь платоспроможност╕, ╕ шмигнула геть. Я тим часом огляд╕вся та пом╕тив в дальньому куточку знайоме обличчя. Там сид╕в м╕й старий знайомий - рудий молодий десятник, який збирався у нас з Першосв╕том рекв╕зувати оленя, ╕ якому я пот╕м розбив н╕с. На ньому вже красувалась г╕льд╕йська накидка.
"От встигають же деяк╕! - г╕рко посм╕хнувся я сам соб╕. - ╤ пару дн╕в не минуло"!
-Я ╕ кажу, - почувся голосний бас якогось чолов╕ка, що сид╕в за сус╕дн╕м столом, - що мен╕ поставляти, коли солдати нав╕ть до Гор╕шка не д╕сталися?
Товариш цього червонопикого баз╕ки зробив знак говорити тих╕ше, але той все одно продовжував казати довол╕ голосно:
-Та ну! Завтра про те весь Новоград гуд╕ти буде!.. Як то кажуть, ховай, чи не ховай погане, а воно ж таки гляне!.. Отже я йому одне кажу, а в╕н на мене бичиться... горланить... Мовляв, начебто, терм╕ново перекидають з╕ Свято╖ Земл╕ якийсь полк... ╕ буц╕мто завтра той вже буде стояти б╕ля фортец╕! В одну мить! Ха-ха-ха! Ти таке чув?
Обидва чолов╕ки розреготались.
-Каже мен╕, мовляв, давай, щоб на той час там уже були обози ╕з харчами! - скаржився червонопикий. - А сам руку тягне...
-Чого? Щось треба? - спитав ╕нший чолов'яга.
-Тю! Ну ти да╓ш! Чого хоче, чого хоче... Хабара! - гаркнув цей мужичок. Було пом╕тно, що в╕н вже добряче нап╕дпитку.
Червонопикий продовжував невиразно обурюватися, клянучи якогось столичного чинушу, та чомусь поминаючи недобрим словом то якихось л╕совик╕в, то водяник╕в. Мовляв приндяться та чинять перешкоди, тому приходиться ╕з г╕берл╕нгами зв'язуватись. Та ще через канцеляр╕ю усе проводити.
-От дурн╕! - захитав головою другий. - Невже т╕ г╕берл╕нги не розум╕ють сво╓╖ вигоди?
-Та де! Вперлися рогами... ╕ н╕ в яку! Приходиться угоду оформляти... а ти ж зна╓ш, як в приказах... т╕льки зав'яжись з ними.
Чолов'яга скрушно замотав головою та потягнувся до свого кухля.
Я ж раптом в╕дчув б╕ль... ╕ саме в тому м╕сц╕, куди тицяла Баришева.
Стр╕ла в груди... Ну ╕ н╕сен╕тниця! Взагал╕, та вся розмова з ж╕нкою суц╕льна маячня. Казна-що напатякала, а я ╕ вуха розв╕сив... От х╕ба ми д╕йсно можемо передбачати сво╓ майбутн╓? Х╕ба можемо вибирати напрям власного шляху? А як же обставини? Як же воля бог╕в?
