╢лизавета н╕чого не в╕дпов╕ла. Вона прибрала руку, що зображувала стр╕лу та знову з╕щулилася. ╥╖ з╕ниц╕ на мить розповзлися та швидко повернулися до нормального стану.
-Це дурн╕ розмови! - повторив я.
╤ чого, думаю, зчепився з ц╕╓ю Баришевою? Вибачився б та йшов би соб╕ дал╕ по власних справах.
-Ти так кажеш, бо бо╖шся визнати мою правоту! - заявила ж╕нка.
-Хм! Ще чого!..
-Ти сл╕по слуха╓шся натовпу, який на╖вно вважа╓, наче все добре, що з нами трапля╓ться, це воля Сарна, а погане ж приписують Н╕хазу. А м╕ж тим, ще раз повторюся, все лише обумовлено нашим вибором... нашою волею...
-Та всратись не встати! - чомусь розсердився я. Верземо один одному казна що! - Ну добре, от наша зустр╕ч це тод╕ що? Те ж м╕й план? Чи тв╕й? Хто його передбачував, га?
-Очевидно, так було треба, щоб ти знайшов мене.
-Тобто? Кому треба?
-Тоб╕...
-╤ нав╕що? - у╖дливо запитав я.
-Бо бажа╓ш д╕знатися напрям власного шляху...
-Отаке! Я що ж, виходить заблукав, раз прошу допомоги? - мен╕ чомусь стало см╕шно. Зда╓ться, я натрапив на м╕сцеву божев╕льну. - Якось це не зроста╓ться з розпов╕дями про передбачуван╕сть. Тоб╕ так не зда╓ться?
-Чи заблукав, чи розгубився... Хтозна! Проте скажу тоб╕, як зазвичай в╕дпов╕дають г╕берл╕нги: "Твоя Нитка ще тчеться".
-В тво╖х словах чу╓ться якась невизначен╕сть! - я хот╕в йти геть, бо не бачив сенсу в╕д подальшо╖ розмови.
Баришева очевидно теж не збиралась мене затримувати. Вона все ще дивакувато заглядала в мо╖ оч╕, а пот╕м неголосно додала:
-Тв╕й талант, Ратмире, знадобиться вс╕м: ╕ людям, ╕ ельфам, ╕ нав╕ть г╕берл╕нгам. Вс╕ вони тебе попросять про щось важливе... Якщо ти ризикнеш та викона╓ш ╖хн╕ прохання, то д╕зна╓шся про власне минуле.
-Овва! Так я ще ╕ свого минулого не знаю! - кинув ж╕нц╕, а сам, чесно кажучи, вкрився липким потом. Треба не подавати виду, що я розгубився. - Слухай... слухай... а це не забагата платня за таку та╓мницю, як мо╓ минуле? Вс╕м допомагати... то мене на под╕бне не вистачить.
-Жартуй, жартуй! Але з часом ти згада╓ш мо╖ слова...
Баришева розвернулася ╕ п╕шла дал╕.
-До реч╕, - вона на мить зупинилася ╕ кинула в м╕й б╕к, - Церква тоб╕ не допоможе. Можеш поки не посп╕шати до покаяння.
Я стояв ошелешений. Мало того, що вона назвала мене людиною без шрам╕в, натякнула про загадкове минуле, так ще ╕ про церкву сказала. Треба все ж спитати ╖╖ прямо, що це д╕╓ться!
-Геть з дороги! - заволав чийсь незадоволений бас.
Я ледве встиг притиснутися до кам'яно╖ ст╕н╕, як повз проскакав якийсь заг╕н озбро╓них людей. Вони нав╕ть не скинули швидкост╕, наче навколо н╕кого ╕ не було.
Ледь отямився, як зрозум╕в що Баришево╖ вже н╕де не видно. Я сердито плюнув та спитав у найближчого перехожого, куди йти, щоб потрапити до Ратного двору.
-Куда? - нахабно посм╕хнувся той. - А ти отк╓ль?
-А що? - не второпав я.
Чолов'яга оглянув мене з н╕г до голови. Пот╕м голосно розреготався та п╕шов соб╕ дал╕, так ╕ не сказавши де шукати Ратний дв╕р. Я стояв, наче обпльований, дивлячись чолов'яз╕ в спину. А в╕н демонстративно поправив св╕й плащ, на якому були вишит╕ меч ╕з орлом, що сид╕в на рук╕в'╖, та гордовитою ходою потопав вб╕к далекого собору.
-Останн╕й лег╕он Кан╕╖, - проговорив ╕нший чолов'яга, який стояв осторонь та чухав потилицю. Його також ледь не збив той нахабний заг╕н.
Судячи з одягу, це був один ╕з столичних глашата╖в.
-Що ти кажеш? - наблизився я до нього.
-Кажу, що тв╕й сп╕вбес╕дник з в╕домо╖ в Новоград╕ г╕льд╕╖... Вона зветься "Останн╕й лег╕он Кан╕╖". У них, м╕ж ╕ншим, непоганий флот... потужн╕ корабл╕... Ти не звертай уваги, що в╕н так до тебе. Просто побачив... е-е-е... просту людину, яка шука╓ Ратний дв╕р, от ╕ приндиться.
Глашатай явно хот╕в сказати не "проста людина", а дещо б╕льш образливе, проте вчасно втримався.
-А ти п╕дкажеш, де Ратний дв╕р шукати? - спитав я у нього.
-П╕деш за р╕г, там ще з п╕вверсти уздовж вулиц╕, ╕ притопа╓ш прямо до здоровезних вор╕т. Це ╕ ╓ Ратний дв╕р... А ти, друже, чого там шука╓ш?
-Та так... хочу спитати про навчання...
Глашатай посм╕хнувся. Йому, мабуть, також було дивно бачити простецького хлопця, який буц╕мто збирався всунутися до Ратного двору. Зараз почне розпов╕дати, мовляв, туди важко потрапити... або - не вс╕х беруть... треба багато грошей... зв'язки...
Але ж я туди йшов не власну долю влаштовувати, а Першосв╕тов╕. Хто ж винен, що цей лопух в перший же день потрапить в халепу. Спробую д╕знатися що до чого, а там може ╕ поталанить.
-Ну давай, друже, - хитнув головою глашатай.
-Слухай, - нахилився я до чолов'яги та неголосно запитав: - А що кажуть, н╕бито в Гор╕шку якась б╕да трапилась?
Глашатай напружився.
-Е-е-е... а ти зв╕дки... е-е-е.., - замекав в╕н, боягузливо озираючись навс╕б╕ч.
-Знайом╕ вояки розпов╕ли, - п╕дморгнув я.
-Ну... е-е-е... мало хто зна╓, що там д╕йсно ко╖ться...
-А в приказах що ж? Мовчать? Н╕чого не кажуть?
Глашатай знизав плечима. Я бачив, що в╕н хоче втекти в╕д мене, бо вочевидь тема розмови не дуже при╓мна.
-Ти це... йди-но, - махнув рукою м╕й сп╕вбес╕дник. - А то вже темн╕╓.
