Хлопець невдоволено хмикнув та глянув в м╕й б╕к, буц╕мто хот╕в знову п╕дкреслити, мовляв, бачиш як╕ пихат╕... А я ж казав!
-А нас пропустять? - запитав у Бернара. - Чи прийдеться платити?
-Пропустять, - кинув паладин. А пот╕м спробував виправдати сво╖х одноплем╕нник╕в: - Под╕бне зроблено, щоб в╕дс╕яти волоцюг та п'яниць, яких в Торгову Ряд╕ хоч греблю гати. До реч╕, дивиться за сво╖ми язиками.
-Це нав╕що? - насупився Першосв╕т.
-Бо як зайдете в наш квартал, можете ╖х випадково проковтнути! - посм╕хнувся ельф.
Зда╓ться, це був жарт. Але ми з Першосв╕том того не оц╕нили.
Вартов╕ д╕йсно не вимагали ╕з нас грошей. Один з них, високий чорноволосий десятник, кивнув Бернару, буц╕мто сво╓му знайомому, та щось сказав по-ельф╕йськ╕. Паладин весело в╕дпов╕в та потягнув нас дал╕.
Т╕льки-но минули арку ╕ вийшли з ╕ншого боку вор╕т, як народилось в╕дчуття, що ми потрапили в зовс╕м ╕нший св╕т. На якусь мить я нав╕ть розгубився.
-Я ж попереджав про язик, - посм╕хнувся Бернар. - ╤ це т╕льки початок.
-Та ну тебе! - в╕дмахнувся я.
Ми несп╕шно рушили по брук╕вц╕.
П╕сля галасу, духоти та смороду Торгового Ряду, в ц╕й частин╕ столиц╕ було неймов╕рно затишно та прохолодно. Ми крокували широкими вулицями, вздовж яких височ╕ли величн╕ буд╕вл╕, крит╕ н╕жно-голубими дахами. Фасади були прикрашен╕ арочними в╕кнами, з котрих в прямому сенс╕ струмен╕в теплий бурштиновий св╕т. Це було так дивно, що ми ╕з Першосв╕том нав╕ть протерли оч╕.
Н╕, д╕йсно, це не л╕хтар╕. Це в╕кна. Але яким чином вони випром╕нювали св╕тло, було загадкою... Справжн╕ л╕хтар╕, до реч╕, тут також були. Вони вис╕ли на ст╕нах буд╕вель у вигляд╕ величезних куль в бронзових вит╕юватих оправах.
Тишина... спок╕й... умиротворення... Йдеш ╕ огляда╓шся... Того ╕ оч╕куй, що сп╕ткнешся ╕ носом зари╓шся. Але насправд╕ цього не в╕дбудеться, бо наст╕льки р╕вно╖ та чисто╖ брук╕вки не було нав╕ть в центральн╕й частин╕ Новограду, б╕ля Башти Айденуса. В╕дчуття, наче ╖╖ тут навмисно вимивають.
Будинки були густо вкрит╕ позолоченими узорами. Тепер зрозум╕ло чого сюди, в Ельф╕йський квартал, не вс╕х пропускали. Мабуть бажаючих щось виколупати з╕ ст╕ни знаходилось чимало.
На вуличках росло багато дерев, але й не таких, наче лахматий бродячий пес, на якому в ковтунах вже бджоли оселилися. Акуратн╕, струнки, з п╕др╕заними г╕лочками та кронами. Дивишся, аж око рад╕╓. Липи, клени, ясен╕... Правда, серед знайомих дерев побачив ╕ як╕сь дивн╕ з конусопод╕бною кроною та з листям бордового кольору...
Росли ╕ кв╕ти. Правда на в╕дм╕ну в╕д Г╕берл╕нгського кварталу, пал╕садники якого можна було пор╕вняти ╕з занедбаною л╕совою галявиною, м╕сцев╕ кв╕тники виглядали просто казково.
А як╕ серед них царювали кольори! Б╕лосн╕жн╕, жовтогаряч╕, червон╕, блакитн╕... Обрамлен╕ смарагдовою травою, кв╕ти перетворювали клаптики земл╕ на чар╕вн╕ килими з дивовижними узорами. Р╕зноман╕ття фарб пестило око, нав╕ювало спок╕й та благодать.
Тут ╕ там бачились численн╕ фонтанчики, рукотворн╕ ставки з кольоровими рибками. Поряд стояли р╕зьблен╕ металев╕ лави.
Бернар в╕в нас мало не за руку. Ми крутили головами на вс╕ боки, розум╕ючи, наск╕льки см╕шно вигляда╓мо в ус╕й ц╕й пишнот╕.
Ельф╕в навколо було небагато. Бернар пояснив, що б╕льш╕сть з них зараз в╕дпочива╓.
-А ось увечер╕ тут гаряче, - паладин чомусь п╕дморгнув нам, явно на щось натякаючи.
Ми ще з п╕вгодини вештались цим кварталом, поки Бернар не вказав на одну ╕з буд╕вель:
-Нам сюди.
Ми з Першосв╕том зупинилися та втупилися один в одного. В наших очах легко читалось питання: "А куди, бодай тебе Н╕хаз, Бернар нас затягнув"?
Паладин м╕ж тим п╕днявся сходами та зупинився б╕ля величезних оббитих бронзою дверей. Ми ще раз озирнувся ╕ рушили сл╕дом.
Стулки на диво в╕дчинились дуже легко, буц╕мто були невагом╕. Ми побачили довжелезну розк╕шну залу, де неметушливо ходило десятка зо два р╕зношерстих ельф╕в. Вони нав╕ть не звернули на нас уваги, продовжуючи займатися власними справами.
-Чекай! - схопив я Бернар п╕д л╕коть. - Де ми?
-Це ельф╕йська м╕с╕я... Не б╕йся, тебе сюди запросили.
Я отороп╕в. А як же прогулянка м╕стом? Як знайомство ╕з кварталом? Це ж треба так попастися! Водили, як бичка, а пот╕м затягнули в ст╕йло... Тобто - в м╕с╕ю! Вже й не в╕двертишся.
Бернар см╕ливо рушив вглиб зали до високого статного ельфа в довгому крислатому капелюс╕. Б╕ля нього крутилися дво╓ озбро╓них вартових, як╕ кидали в наш ╕з Першосв╕том б╕к насуплен╕ погляди. Паладин перекинувся парою фраз ╕з незнайомцем ╕ пот╕м вся ця делегац╕я рушила до нас.
-Пане д╕ Ардер, - голосно начав Бернар, звертаючись до ельфа, ледь вони наблизились, - дозвольте представити вам Бора Головор╕за.
Титул р╕зонув по слуху. Я ледь не крякнув в╕д неспод╕ванки. А Першосв╕т збентежено затупцювався на м╕сц╕, наче йому присп╕чило подзюрити.
-А це, - продовжував Бернар, звертаючись уже до мене, - глава нашо╖ ельф╕йсько╖ м╕с╕╖ в Новоград╕ - ясновельможний П'╓р д╕ Ардер.
-Доброго дня! - голос П'╓ра був якимось нуднувато-солодким, наче св╕жий мед. В╕н поважно кивнув головою ╕ спробував натягнути на обличчя посм╕шку.
