-Н╕! От тут я ╕з тобою зовс╕м не згоден! - ╤са╓в раптово захитав головою, наче глибокий старик, у якого трус╕ння це вже в╕кове явище. - Скажу тоб╕ то, що ╕ншим н╕коли не казав...
-Чому це?
-Бо ти мен╕ подоба╓шся, - спробував посм╕хнутися голова приказу. Але зам╕сть того його обличчя перекосило, буц╕мто в╕н побачив щось непри╓мне. - Так от, як т╕льки Сарн над╕лив нас розумом, дав можлив╕сть розм╕рковувати над буттям, то ми вс╕ раптом усв╕домили власну винятков╕сть. Це ╕ стало тим м╕рилом, яке розд╕лило л╕вих чи правих, високих чи низьких, красивих або жахливих... Само-╕ден-тиф╕-ка-ц╕я! - майже по складах проговорив Жуга.
Мен╕ так ╕ корт╕ло спитати: "Що"? Оц╕ його зарозум╕л╕ сл╕вця ╕нод╕ били куди м╕цн╕ше, н╕ж кулаки. Невже не можна говорити б╕льш простими фразами?
-Вс╕ цив╕л╕зац╕╖, чи то джунська, наша, або ельф╕йська, нав╕ть людей племен╕ Зем... вс╕ вони боролися за власне ╕снування, мало того - за власне розум╕ння цього св╕ту! Як т╕льки само╕дентиф╕кувались, як т╕льки зрозум╕ли, що мають особливост╕, винятковост╕ та несхожост╕ з ╕ншими, так ╕ почалися "в╕йни"... боротьба за те, що б цей св╕т був саме таким, яким ми хочемо його бачити... От ми казали про тварин, птах╕в... комах... А уяви, наче метелик раптом надбав розум! Мало того, побачив, що узор, кол╕р та розм╕р його крил в╕др╕зня╓ться в╕д всього цього у ╕ншого метелика. ╤ в╕н скаже: "Овва! Та я не такий! Я кращий"! ╤ д╕ти цього метелика будуть вважати так само... Прийде час ╕ вони, наприклад, раптом заявлять, що належать до обраного Дома жовтокрилих! А Д╕м червонопузих викине сво╖ курбети! Ось так!
Зовн╕ почулися як╕сь звуки. Зда╓ться, то м╕ська стража обходила вулиц╕.
-Гаразд, вистачить на сьогодн╕ одкровень! - в╕дмахнувся Жуга. - Йди, Боре, ти в╕льний. Коли настане час до тебе прийдуть та скажуть: "Рука допомоги". Будь люб'язний - не в╕дмовляйся, - ╤са╓в хот╕в посм╕хнутися, але вдруге його обличчя перекосило. - Тримай оцей пап╕рець. Покажеш його вартовим б╕ля вор╕т, щоб випустили тебе з Новограду. Та ╕ взагал╕, з цим пап╕рцем можна спок╕йно йти мимо м╕ських стражник╕в... ╥х зараз на вулицях багато ходить, бо часи настали неспок╕йн╕. Можуть ╕ затримати... Тод╕ просидиш до ранку в холодн╕й.
Я забрав сув╕йку з печаткою, п╕дв╕вся та вийшов геть. За дверима стояли тро╓ ос╕б. Один з них взявся мене провести, але я невдоволено в╕дмовився та рушив назовн╕. Вийшов на крильце, зупинився та втягнув прохолодне н╕чне пов╕тря.
Ц╕каво, що стало чинником мо╓╖ згоди... Адже я все ж погодився працювати у ╤са╓ва, хоча прямо того не заявив... Так ось, що ж було чинником? Невже я п╕ддався його вмовлянням? Чи справа в Баришев╕й? Вона щось наговорила... я вухами похляпав... ╤ ось вам ма╓те!
Як все заплуталось... як все закрутилось... Але на що тепер скаржитися. Зал╕з в цю справу, тож не гоже тепер ховатися.
У м╕ст╕ було тихо. Самотн╕ л╕хтар╕, навколо яких кружляли н╕чн╕ метелики, ледь висв╕тлювали закутки Торгового Ряду. Десь за годину я нарешт╕ д╕стався трактиру Корчаково╖. Не дивлячись на п╕зн╕й час, тут дос╕ гуляли як╕сь хлопц╕. Я озирнувся та стомлено поплентався нагору.
-А я вже подумала, - раптом почулося за спиною, - що ви зовс╕м ╕ не прийдете.
Це була хазяйка трактиру. Вона витерла руки й рушила за мною сл╕дом.
-Знову приходили та ц╕кавилися вашою персоною, - додала ж╕ночка.
-╤ хто? Розшуковий приказ?
-Та вже ╕ як╕сь бандити заходили... ╕ ельфи...
-Отже, я сьогодн╕ користуюся великим попитом. ╤ що ж ви ╖м казали?
-Н╕чого ц╕кавого...
-Зрозум╕ло...
-А що у вас ╕з обличчям? - здивувалась Зая, дивлячись на подряпини та с╕нц╕.
-Познайомився з м╕сцевими кра╓видами... Все в порядку. Скаж╕ть, а що м╕й товариш?
-Та спить.
-Не буянив?
-У мене не забалу╓ш, - посм╕хнулася Зая, пор╕внявшись з╕ мною. - Ход╕мо, покажу де розташуватися на н╕чл╕г.
-Так я ж це... на п╕длоз╕ в к╕мнатц╕ приляжу...
-Та киньте ви це, Ратмире! - плеснула руками Корчакова.
-Насправд╕ я Бор.
Зая завмерла та якось дивно подивилась на мене. Ми з╕йшлись поглядами. Мен╕ здалось, наче Корчакова щось шукала в мо╖х очах. ╥╖ обличчя злегка округлилося в╕д стримувано╖ посм╕шки, в╕д чого на щоках з'явилися мил╕ ямочки.
-Отже, ви Бор, - тихо промовила вона.
Ми стояли близько один в╕д одного. Я в╕дчув при╓мний запах, що виходив в╕д не╖.
-Ну що, йдемо? - спитала вона ╕ не оч╕куючи в╕дпов╕д╕ рушила першою.
Що не кажи, а ф╕гура у не╖ ще та, - промайнуло в голов╕. ╤ т╕льки-но я це зрозум╕в, як в╕дчув, легке збудження. Тонк╕ зап'ястя рук... округл╕ плеч╕... вузька тал╕я, що круто переходила в стегна... Сорочка та довга сп╕дниця багато чого ще приховували, а ось моя уява подомальовувала За╖ ст╕льки ус╕лякого, що я нав╕ть на мить зупинився.
Ми пройшли по невеликому коридорчику ╕ зупинилися б╕ля дубово╖ р╕зьблено╖ двер╕.
-Прошу, - Зая р╕зко штовхнула стулки й пропустила мене вперед.
-Це чия така гарна св╕тлиця? - пробурмот╕в я, оглядаючи затишну широку к╕мнату, осв╕тлювану рядом масляних лампадок, що вис╕ли вздовж ст╕н. Тут густо пахло якимись травами та прянощами.
-Моя, - з часткою зн╕яков╕лост╕ промовила Корчакова.
