-Не знаю... просто м╕ркую... Ран╕ше мен╕ здавалось, наче ми для них на кшталт бог╕в... незрозум╕лих бог╕в, - випростався Першосв╕т. В╕н чомусь подивився кудись вгору. - А ось зараз... зараз...
╤ в╕н знизав плечима.
-Скор╕ш, тво╖ метелики д╕йсно нас не пом╕чають, - заявив я, намагаючись припинити цю безглузду розмову. - Живуть власним життям... ╤ на тому все!
-От щасливц╕! Хот╕в би я так...
-Йди тод╕ до водяник╕в, - п╕дключився до розмови паладин. - Вони також не розум╕ють завдяки кому все ще ╕снують. Ц╕ ╕стоти нав╕ть не в╕рять в силу Великого мага... а на астральне море кажуть, що воно залиша╓ться на м╕сц╕, тому що так було завжди. ╤ н╕чого воно, мовляв, не пожира╓! Ось так м╕ркують ц╕ "щасливц╕".
-А зв╕дки ти зна╓ш? - спитав Першосв╕т.
-Зв╕дки? Та що взагал╕ можуть думати дикуни? ╥хн╕ уявлення прим╕тивн╕, як у комах...
Паладин нахмурився, крила за його спиною почали битися якось нервово.
-От ти зна╓ш, як водяники уявляють вас, людей? - спитав Бернар. - Наймолодшими братами, яких творець всього живого чомусь назначив керувати над старшими... тобто над самими водяниками...
-Молодший над старшим? - перепитав Першосв╕т.
-Так, тоб╕ не почулося. Ви - молодш╕ сини, як╕ походять в╕д бобр╕в, ╕ котрим творець дозволив лише торгувати та видобувати зал╕зо, м╕ж ╕ншим - для потреб водяник╕в, - паладин розтягнувся в ╓хидн╕й посм╕шц╕. - А справжню справу - риболовлю - в╕дав найстаршим, як найг╕дн╕шим... Це плем'я по-сво╓му намага╓ться пояснити, чому вони, як найкращ╕ та улюблен╕ д╕ти свого бога, опинилися у в╕дносн╕й залежност╕ в╕д кан╕йц╕в. З ╖х опов╕дань виходить, наче це свого роду перев╕рка на м╕цн╕сть. Опускатися до р╕вня людини ╖м... па ком ╕ль фо! Тобто, не в╕дпов╕да╓ ╖хн╕м правилам хорошого тону...
-Дурня якась! - заключив Першосв╕т, чомусь кидаючи на мене здивований погляд. А може шукав п╕дтримки.
-До реч╕, в стар╕ часи ви, люди, м╕ркували приблизно так само, - продовжував Бернар.
-А ви, ельфи, нам, типу, все об'яснили? Так? - нахмурився парубок. - От к╕нчай ти, Бернару, приндитись... Можливо в давн╕ часи ельф╕йський народ ╕ був б╕льш розвинутий, б╕льш... Як там? Ци... цив╕ло...
-Цив╕л╕зований, - п╕дказав паладин, при тому крадькома посм╕хаючись.
-Ось-ось! Але зараз ви н╕чим не в╕др╕зня╓тесь в╕д нас... в╕д "бобр╕в", бо втратили перш╕сть... як оц╕ тво╖ водяники... ╤ можливо через власну гординю! Дивиться, не опиниться на ╖хньому р╕вн╕!
Поки теревенили, не пом╕тили як з'явилась Стояна разом з╕ сво╓ю супутницею - риссю. Вона, мовчки, п╕д╕йшла до Пименова, простягнула йому невеликий м╕шечок. А пот╕м, пом╕тивши нас, рушила назустр╕ч.
Кон╕, почувши наближення рис╕, невдоволено забрикалися. Я схопив свого рисака за морду та ледь заспоко╖в.
Д╕вчина побачивши нервування тварин, жестом наказала сво╖й к╕шц╕ в╕д╕йти назад. Лада сердито труснула хвостом, але все ж послухалася свою хазяйку. Стояна поглянула на нас, спробувала посм╕хнутися та п╕сля наближення, невимушено прив╕талася.
-Ти тут в справах? - нахилився Першосв╕т. В╕н також спробував посм╕хнутися, але вийшло якось дурнувато.
-Да вось, сустрела Благолюба... То╓ да сйо╓, цяп╓р йаму трох╕ дапамагаю на л╓сап╕льн╕...
Д╕вчина в╕дпов╕дала якось напружено, очевидно не квапилась бути в╕двертою.
-А ви тут па як╕х причинах? - запитала вона, кидаючи кос╕ погляди назад на Пименова, котрий нахилився над казаном.
Першосв╕т, той ще балакун, ледь не почав розпов╕дати про наш╕ плани. В╕н встиг сказати про Б╕ле озеро, а пот╕м наштовхнувся на м╕й погляд та закусив язика.
-Куди? - Стояна тут же зац╕кавилася. - Да воз╓ра?
-Тоб╕ щось треба? - запитав я.
Д╕вчина щось забубон╕ла про листя дуба, як╕ вона вже принесла, пот╕м про зв╕роб╕й... зда╓ться ╕ про гл╕д, руту... Стояна нахмурила св╕й лобик, дивлячись кудись вб╕к, а пот╕м пробурмот╕ла про кропиву та чи╓сь кор╕ння...
-Йани пав╕нни расц╕ ув азйор ╕ ручайов, - вже б╕льш зрозум╕ло додала вона. - Нам то треба для зйолк╕.
-Я чесно скажу, в рослинах не тямлю...
-А магу я з вам╕ з'╓здз╕ць? Нам л╓к╕ н╕як н╓ уда╓ца пригатаваць. - Тут Стояна глянула вб╕к Бернара та, наче вибачаючись, додала: - Ляченн╓ Святлом, безумоувна, можа дапамагчи, ал╓ ми в╓рим больш с╕лам природи.
Паладин зробив таку пику, буц╕мто почув якусь найдурн╕шу дурницю. А я раптом подумав от що: звичайно, такий баласт, як Стояна, яка шука╓ трави, нам н╕ до потреби - буде ╕ заримувати нас, та й це зайв╕ вуха. Але чисто по-людськи зрозум╕ти ситуац╕ю було можна. От уяви, - казав я соб╕, - якби ти, наприклад, теж тяжко захвор╕в, чи знайшовся б хтось такий, котрий кинувся б готувати бальзами чи настоянки? Чи в╕дправився б в╕н на пошуки трав чи корен╕в, не потребуючи за те оплати? А якась мордяка, на кшталт мене, раптом заявила, що такий пом╕чник заважа╓ займатися справжн╕м д╕лом.
