-Все, в╕н н╕куди вже не втече, - пов╕домив паладин. - Тепер буде, як шовковий.
-Ти мене часом диву╓ш, - зауважив я. - Аж-но не в╕риться, що ти паладин Церкви Св╕тла.
-Та вже як ти мене диву╓ш! - в╕дмахнувся ельф. - До реч╕, нам все ж сьогодн╕ пощастило, не дивлячись на скептицизм Першосв╕та.
-Не розум╕ю, як ти мене т╕льки-но об╕звав, - роблено насупився г╕гант, - але ми ще не зна╓мо, з ким ма╓мо справу.
Я з Першосв╕том тим часом спробували усадити безв╕льне т╕ло п╕д деревом.
-У нас, - продовжував д╕ловито казати хлопець, - зазвичай у таких випадках кажуть: "Не кажи гоп, доки не зак╕нчив оздоб".
Ельф стримано посм╕хнувся та чомусь поглянув на Стояну, котра якось розгублено тупалася на м╕сц╕.
-У мене ╕нод╕ склада╓ться таке враження, - задумливо промовив паладин, наближаючись до мене, - що у тебе, Боре, або дуже добрий Покровитель, або... або оце ось неабияке вез╕ння... чи удача... зб╕г обставин... все це - н╕що ╕нше, як твоя ман╕пуляц╕я.
-Тобто?
-Наче ти сам п╕длаштову╓ш щасливий результат сво╖х, м'яко кажучи, пошук╕в та мандр╕вок.
-Скажеш ще! - в╕дмахнувся я. А сам чомусь напружився.
Удача... зб╕г обставин... Не скажу, щоб мен╕ завжди щастило... однак щось в тому всьому було... Можливо, справа д╕йсно в Покровител╕... в Арз╕...
Що там розпов╕дала Анастас╕я Яхонтова, дру╖дка з табору на Та╓мничому остров╕? Я спробував пригадати: "Випадковостей не ╕сну╓... в╕дчува╓ш як╕сь зм╕ни в соб╕... за тобою сто╖ть велика сила..."
-Що ти там бурмочеш? - раптом спитав Бернар, покладаючи свою руку на мо╓ плече.
-Та н╕чого! - в╕дмахнувся я, знову подумки даючи соб╕ ляпас. Це ж треба почати вголос розм╕рковувати... От дурна звичка!
Я нервово затупався на м╕сц╕, а пот╕м б╕льш-менш в╕дверто промовив, звертаючись до ельфа:
-Якщо буди вже чесним перед самим собою, то весь цей св╕т таке соб╕ п╕длаштування для чи╖хось забаганок.
-Не зовс╕м тебе розум╕ю, - Бернар нав╕ть з╕гнув сво╖ брови дугою.
-Я кажу про штучн╕сть Сарнаута. Вс╕ ж знають, що його створив бог Св╕тла, а значить наш св╕т щось на кшталт якогось виробу... Горщика, зал╕зного серпа, будиночка... От скажи, друже, х╕ба б под╕бн╕ реч╕ насправд╕ в цьому св╕т╕ ╕снували, не приклади ми до них свою руку?
-Хм! Це довга тема для розмови, - задумливо пробубон╕в Бернар. - Деяк╕ мудр╕ голови, до реч╕, запевняють, що штучно зроблена р╕ч - це свого роду ╕люз╕я, яка народилась в наших головах.
-╤лю... Що?
-Химера... м╕раж... вигадка... Творячи будь-що, нав╕ть вип╕каючи той же хл╕б, або куючи цвяхи чи голки, ми упод╕бню╓мося богам. Беремо ╕дею, котра живе десь в св╕домост╕, та нада╓мо ╖й матер╕ального вигляду. Ось так, Боре! - стримано посм╕хнувся ельф. - Думки та мр╕╖ - велика р╕ч. М╕ж ╕ншим, ти н╕коли не задумувався над тим, до чого вони призводять? Як часто вони зм╕нюють Сарнаут? В╕рн╕ше те, що в╕д нього залишилось... А можливо, оц╕ залишки - алоди - той же результат чийогось невдалого акту "творення". Га?
-Не т╕льки ми щось буду╓мо та створю╓мо, - промовив я. - В╕зьми павука, який плете дивовижне павутиння... Або бобр╕в, котр╕ перегороджують р╕чку греблею, щоб створити тиху затоку. Мурахи в л╕с╕ будують величезн╕ мурашники.
-Ну, в цьому також щось ╓... Я ж казав, що це тема для довго╖ розмови... Проте, особисто я вважаю, що треба бути обережним ╕з сво╖м "п╕длаштуванням", бо можна легко втопитися у р╕ках власних ╕люз╕й.
Чесно кажучи, я не зовс╕м зрозум╕в останн╓. Але вступати в перемовини зараз було не на час╕.
Ми вс╕ учетвером розташувались навколо непритомного чолов╕ка та стали чекати. Пройшло якихось пару хвилин ╕ в╕н тяжко застогнав. Насилу п╕днявши голову, незнайомець втупився прямо перед собою.
-Питай, - неголосно сказав мен╕ Бернар.
-Як тебе звати? - схилився я над полоненим, а сам все ще тримав сакс про всяк випадок.
-Прозор... на пр╕звисько Веч╕р, - якось мляво в╕дпов╕в хлопець.
Я глянув на ельфа. Той пояснив, що цей Прозор, наче спить.
-У нього зараз такий стан... безв╕льний, - додав Бернар.
-Хто ти? - я знову звернувся до хлопця.
У в╕дпов╕дь пролунало, щось не дуже зрозум╕ле, прийшлось повторити питання. Першосв╕т нахилився ближче, повернувся вухом, а за мить "переклав":
-В╕н каже, щось про Дедяту. Буц╕мто, його людина...
-Ясно, - хоч я це ╕ сказав, проте не м╕г не дивуватися вдач╕. Ми довол╕ швидко вийшли на сл╕д Гнильского. Або той в край необережний, або сам╕ боги нам посм╕хаються. - Ск╕льки людей у ваш╕й банд╕? - прямо спитав я у Прозора.
Той п╕дняв голову ╕ подивився на мене. В╕рн╕ше, якось кр╕зь мене. Його оч╕ були, н╕би у п'янички. Хоча з ╕ншого боку в╕д мене не сховалося те, як внутр╕шньо Прозор намага╓ться боротися з тим, щоб не в╕дпов╕дати нам.
-С╕мнадцять людей, - сказав в╕н, все ж не впоравшись ╕з маг╕╓ю Бернара.
Чолов'яга раптом спробував п╕днятися, але т╕ло його не слухалось, ╕ в╕н звалився на землю, при тому голосно охаючи.
-Ви не розум╕╓те, з ким зв'язалися! - промовив Прозор, в╕дпльовуючись в╕д хво╖, яка потрапила йому в рот. - Дедята вам покаже...
-Покаже, покаже, - захитав я головою. - Бернаре, в╕н, зда╓ться, вже розбив тво╖ маг╕чн╕ штучки.
