-Отже, - звернувся я до загону, - якщо Прозор не бреше, то попереду нас чекають с╕мнадцять бандит╕в. Немало, якщо враховувати, що нас лише четверо.
-╤ що ти пропону╓ш? - запитав Бернар.
-Бути обережними... Вважаю, Дедята напевно м╕г розставити дозори. Сл╕д виявити ╖х ран╕ше, н╕ж вони виявлять нас. ╤накше - прощавай гол╕вонька... Ясно? Ну, гаразд. Рушили дал╕, - дав я команду, ╕ ми знову п╕шли по сл╕дах.
Першосв╕т з Бернаром взяли коней за вузду, а я з╕ Стояною попрямував вперед.
Пару годин наших мандр╕в, ╕ нарешт╕ дру╖дка дала сигнал до зупинки. Ми з╕йшлися з нею ╕ вона тихо прошепот╕ла, що в╕дчува╓ запах диму. Я втягнув носом пов╕тря, але н╕чого не унюхав.
-Напрямок? - пошепки запитав у Стояни.
-Павночний всход. Вунь за тим╕ соснам╕. Думаю да лаг╓ра пару вйорст.
-Н╕чого у тебе нюх! - присвиснув Першосв╕т.
Ми довго сид╕ли, вдивляючись в довколишню гущавину в спробах знайти дозорних.
-Тут ╕х, хутчей за увсйо, н╓т, - припустила Стояна. - На месци Д╓дяти, я б пастав╕ла наз╕ральн╕кав бл╕жей да лаг╓ра. А яшче л╓пш - вунь на той камян╕стай градз╓, адкуль падиход да бору прагляда╓цца, як на далон╕.
Я обережно п╕дв╕вся та вил╕з на розлогий клен, намагаючись розглед╕ти те, що нас чекало попереду. Сажн╕в десь за дв╕ст╕ починалася смужка поля, яка немов та розд╕лова межа м╕ж л╕сами. Той, хто перетинав би цю смужку днем, був би легко пом╕чений з гряди, про яку розпов╕дала Стояна.
-О, а я бачу дим, - раптом заявив Першосв╕т. В╕н вказував кудись праворуч.
Я витягнув шию та ╕ сам пом╕тив, як вгору п╕дн╕малася б╕ляста смужка. Дмухнув в╕терець, ╕ м╕й н╕с в╕дчув запах вогнища.
Уже вечор╕ло. До заходу сонця залишалося якихось пару годин.
Я зл╕з вниз ╕ ми в╕дступили в гущавину. Вс╕ розум╕ли, що зараз перетнути смужку поля непом╕ченими буде не можливо.
-Що пропону╓те, друз╕? - спитав я.
-Дочекатися ноч╕, - промовив Першосв╕т. - А пот╕м спробувати обережно прокрастися до ╖хнього табору...
-В темряв╕? - посм╕хнувся я. - Боюсь, що нас будуть чекати пастки. Не забувайте, що Дедята - битий чолов'яга! Та ╕ "в╕льники" не пальцем роблен╕!
-А ти вже впевнений, що то вони? - насупився Першосв╕т, якому не сподобалось мо╓ зауваження.
-Я вже тоб╕ колись казав про вдачу. Не примушуй повторювати!
-Гаразд, а що ти сам пропону╓ш?
-От╕ уступи... гряди, на яких ми бачили дим... Вважаю, що ╖х використовують не т╕льки для спостереження. Богдан-медовар мен╕ казав про густий чорний дим. А значить, люди, як╕ це робили, подавали комусь сигнали.
-Кому? - спитали вс╕ майже в один голос.
-Та зв╕дти мен╕ знати!
Ми вс╕ замовкли, обдумуючи ситуац╕ю. Я, до реч╕, так ╕ не запропонував свого вар╕анту. ╤ зам╕сть того, щоб обдумувати його, чомусь наполегливо повертався до завдання, котре дав мен╕ Чаруша, а саме - схопити Дедяту.
-Дивно, ви так не вважа╓те? - звернувся я до товариш╕в, под╕лившись сво╖ми думками.
-Тю! - по-простецьк╕ в╕дпов╕дав Першосв╕т. У нього, бачу, що в голов╕, те ╕ на язику. - Прикмета, що чим важче завдання, тим в╕рн╕ше його передадуть комусь ╕ншому.
-Не думаю, що в Розшуковому приказ╕ як╕сь ледар╕ та дурн╕, - заперечив ельф. - Дедята та його банда - це серйозна р╕ч. ╤ якщо Жуга д╕йсно бажа╓ його уп╕ймати, то правильн╕шим було б в╕дправити б╕льш вправних та досв╕дчених служак, н╕ж новачк╕в... Тут ти, Боре, в чомусь в╕рно м╕рку╓ш. Може Чаруша просто чогось не договорював?
-Або хоче нас п╕дставити, - припустив я.
-Чи вбити, - якось похмуро промовив паладин.
-Нав╕що те йому? - спитав Першосв╕т.
-Чужа душа, як темна н╕ч, - розв╕в руками Бернар.
-Ось що, друзяки, - я р╕шуче п╕дв╕вся, - ви залиша╓теся тут.
-Е-е-е, а ти куди? - п╕дхопився Першосв╕т.
-Оглянусь... мен╕ щось тут не дуже подоба╓ться... Чекайте на мо╓ повернення.
Я п╕дхопив лук та заглибився назад в л╕с...
13
...Я так ╕ думав. Справа явно не чиста. Аж занадто все якось кострубато виходило. Наче ╕ н╕чого п╕дозр╕лого, але питань забагато.
От, наприклад, скаж╕ть, що робив Прозор в л╕с╕? Та ще один? Куди крався?
Мен╕ б треба було бути б╕льш наполегливим при його допит╕. А то оця боязк╕сть здатися схожим на Чарушу може вил╕зти боком. Тепер ходи та гадай що та як.
Ну можна, звичайно, припустити, що Прозор був спостер╕гачем, або зв'язковим банди Дедяти. Але тут же народжу╓ться ╕нша заковика, оск╕льки таких хлопц╕в не в╕дправляють на под╕бн╕ завдання. ╤ мо╓ внутр╕шн╓ почуття небезпеки сердито про це буркот╕ло, лаючись ╕з св╕дом╕стю.
Я швидким кроком повернувся назад, до м╕ста сутички ╕з Прозором. Хоча вже добряче стемн╕ло, проте мен╕ вдалось його в╕дносно легко в╕дшукати. Але хлопця н╕де не було, а б╕ля самотнього куща папорот╕ я знайшов перер╕зан╕ мотузки.
Псяче хутро! Визволився!.. Або, допомогли визволитися!.. Скор╕ш за все - допомогли...
╤ хто? - я озирнувся навс╕б╕ч. - Випадков╕ люди чи товариш╕?
Лайся, не лайся, а факт того, що в╕дтепер Прозор в╕льний в╕д цього не зм╕ниться. ╤ що тепер накажете робити? - я нервово погладжував рук╕в'я фальш╕ону та крутив головою, наче сова в дупл╕. - Якщо в╕н д╕станеться Дедяти першим за нас, то в найкращому випадку його банда втече. А в найг╕ршому... Ох-ох-ох!
