-М╕цний хлопчина, - погодився ельф. - Але не наст╕льки, щоб побороти закляття.
-Собаки! - а дал╕ посипалася купа лайки. Прозор дек╕лька секунд злобно шип╕в, а пот╕м знову спробував п╕днятися, наче натякаючи ельфу, що в╕н не збира╓ться здаватися. - Дедята вас на ремен╕ пор╕же!
-Послухай, Прозоре, - почав паладин, абсолютно безстрашно с╕даючи б╕ля т╕ла, - якщо ти не станеш в╕дпов╕дати, то цей хлопець, - тут Бернар кивнув на мене, - сам тебе на ремен╕ пор╕же. Уж пов╕р, в╕н на те здатний!
Бандит посм╕хнувся ╕ хрипко розсм╕явся:
-Якщо я вам хоч слово скажу, то мен╕ прийде к╕нець. Дедята не проща╓ зрадник╕в. Так що нема╓ р╕зниц╕, хто першим почне лезом по шк╕р╕ бавитися...
-Якщо так, то чому б тоб╕ не в╕дпов╕сти на наш╕ запитання? - наполягав я, взиваючи до розуму Прозора. - Так хоч якийсь шанс вижити...
-Йди в дупу! Я не якийсь пацюк, щоб видавати сво╖х.
-Тю! Тебе ж ╕ без цього будуть вважати зрадником.
-Чому це?
-Бо я ╖м скажу... тво╓му Дедят╕... Зустр╕ну, та передам прив╕тання в╕д Прозора... в╕д тебе... Як там у вас за зраду наказують? Обезголовленням?
-Ну точно не острогом! - кинув у в╕дпов╕дь Прозор.
-Ти сам тутешн╕й? Чи з ╕ншого алоду?.. Та припини приндитись! - я прис╕в б╕ля голови хлопця, намагаючись бути б╕льш чемним, щоб визвати в╕дпов╕дну в╕дверт╕сть. - Не хочеш казати про Дедяту, давай побалака╓мо про пусте.
-А нав╕що те тоб╕?
-Полюбляю баз╕кати, - весело п╕дморгнув я. - Так ти зв╕дки?
-З Прихожан╕в, - п╕сля деяко╖ паузи сказав Прозор.
Це була слоб╕дка б╕ля Новограду. Ще з час╕в побудови столиц╕ тих, хто прибував на алод для пост╕йного проживання, частенько селили в п╕вденно-сх╕дн╕й частин╕ м╕ста. Воно згодом стало прозиватися Прихожани. Взагал╕, це невеликий райончик, ╕ зараз в╕н частково "врос" в Медове передм╕стя.
-А що тут, в Заозер'╖, робиш? - спитав я з нудьгуючим виглядом на обличч╕, наче мен╕ це д╕йсно не ц╕каво.
-Ягоди збираю!
-Ага... саме це я ╕ подумав... Давно з Ельджуна прибув?
-Давно, - бути в╕двертим Прозор явно не хот╕в.
В╕н щось тихо пробубн╕в, зда╓ться чергову лайку, а пот╕м в╕двернувся в ╕нший б╕к. Ну що ж, спробую його вразити.
-Зна╓те, друз╕, що означають татуювання на його обличч╕? - спок╕йно запитав я. - Н╕? Так я поясню... Ось ц╕ дв╕ довг╕ сп╕рал╕ говорять, що в╕н дв╕ч╕ т╕кав з острогу. Павутина на п╕дбор╕дд╕ вказу╓ на те, що в╕н уб'╓ будь-кого, хто хоч щось скаже або, не дай Сарн, криво гляне в його б╕к. Ось чому в╕н кинувся на мене... бо побачив виклик... ╤ якби зараз випав шанс, Прозор убив би мене... нас... як безл╕ч раз╕в до того вбивав ╕нших. ╤ до реч╕, без жодного докору сумл╕ння. Це як пити дати! Недарма на його горл╕ "живе павук". Ось в╕н! - я р╕зко повернув голову Прозора обличчям до сво╖х товариш╕в, та тицьнув пальцем в горло.
-Овва! - здивовано вигукнув Першосв╕т. - Зв╕дки так╕ знання?
Чесно кажучи, я ╕ сам цим запитувався, але в голос сказав наступне:
-Зв╕дки д╕знався, там вже не роздають!
Прозор глухо захрип╕в та знову спробував п╕двестись. А може хот╕в кинутися на мене. Але вкотре у нього н╕чого не вийшло.
-Ми н╕чого в╕д нього не доб'╓мося, - заявив я. - Це марна трата часу. Пропоную продовжити пошуки.
-А з ╕м што? - запитала Стояна. Вона також здивовано погляду вала на мене, наче до цього н╕коли не бачила.
-Що з ним? В╕н убивця... це головне в усьому цьому, - констатував я. - Отже, в наших д╕ях не буде гр╕ха!
-В яких наших д╕ях? - не второпав Першосв╕т.
-Не будь маленьким хлопчиком! - трохи роздратовано промовив я.
-В╕н пропону╓ вам мене вбити! - додав Прозор та раптом розсм╕явся.
-Серйозно? - Першосв╕т в╕дсахнувся назад. - Як так?.. Коли ти, Боре, так говориш, ста╓ш схожим на Чарушу, котрого т╕льки-но проклинав.
Хлопець тут же в╕дступив вб╕к, очевидно побачивши на мо╓му обличч╕ щось недобре.
Я к╕лька секунд намагався упоратися ╕з собою. ╤ ледь вгамував жагу вр╕зати по пиц╕, хрипко промовив:
-╤ що ти пропону╓ш? - в рот╕ страшенно пересохло. - В╕дпустити його?
-Зв'яжемо його, а пот╕м, коли повернемося, в╕дведемо в Новоград до...
-А якщо не повернемося? В╕н тут здохне в╕д голоду ╕ спраги. Або дик╕ зв╕р╕ розтерзають. Ти це враховував?
Першосв╕т мовчав. Я подивився на Бернара та Стояну, чекаючи на ╖хню реакц╕ю.
Взагал╕, пор╕вняння ╕з Чарушою, як не крути, з╕грало свою роль. Мене це дуже непри╓мно саднуло по св╕домост╕. Невже я н╕чим не в╕др╕зняюсь в╕д нього, в╕д Солодова? Невже в╕н був правий, коли нас пор╕внював?
Тьху ти! Ну ╕ розсердив мене той Першосв╕т!
-Я згодна, - раптом заявила Стояна.
-З ким?
-З прапановай П╓ршосв╕та. Звяжам Прозора, ╕ хай ваш Сарн йаму будз╓ суддзйой. Кал╕ ми н╓ в╓рн╓мся, то йон памре ув пакутах, тим самим викупаючи грех забойства. А ╕накш - кал╕ застан╓мся живия, то ми отв╓дйом йаго ув Наваград.
-Ну, добре... добре, - погодився я заспокоюючись. - В'яж╕ть його. ╤ кляп не забудьте.
А сам демонстративно в╕д╕йшов та прис╕в на повалене дерево.
Дек╕лька хвилин ╕ Прозор вже лежав б╕ля старого клена, зв'язаний по руках ╕ ногах з кляпом у рот╕. Я наблизився та перев╕рив стан вузл╕в й ступ╕нь натяжки мотузки. Зда╓ться, все в норм╕.
