Я спробував знайти хоч як╕сь сл╕ди, одночасно сердячись на те, що не взяв ╕з собою Стояну. От би хто зараз був в нагод╕!
Хороша д╕вчина... Головне - мовчазна, на в╕дм╕ну в╕д того ж Першосв╕та. Та й розум╕╓ мене вже ледь не з п╕вслова. Це тоб╕ не Бернар, пост╕йно ус╕х повчаючий.
До реч╕, Стояна м╕ж ╕ншим почина╓ мене трохи дивувати... На остров╕ Без╕менного вона була якоюсь колючою, а зараз наче пом'якшала.
Вдача вкотре за сьогодн╕ мен╕ посм╕хнулася. Якихось пару хвилин ╕ я знайшов сл╕ди. Швидше за все, тут пройшло тро╓ або четверо людей. Вони прямували на п╕вн╕чний сх╕д, а не за нами. Чому б це так? Невже Прозору не хот╕лося помститися? Чи в╕н розумно вир╕шив спершу д╕статися Дедяти?
Ц╕каво, чи допетрав Прозор про те, що ми з Розшукового приказу? Я б на його м╕сц╕ саме про те ╕ подумав...
Сутен╕ло довол╕ швидко. З одного боку це заважало мен╕ ор╕╓нтуватися (та ╕ заблукати було легко). А ось з ╕ншого, група, яка зв╕льнила Прозора, могла зупинитися десь на ноч╕влю. Я дуже на те спод╕ваюсь.
Йти було вже важкувато. То ями, то пагорби, то зарост╕... Я все боявся загубити сл╕ди. Та кр╕м того, ╕нод╕ очам ввижалася ус╕ляка маячня: то чи╖сь ф╕гури за стовбурами дерев, то дивн╕ звуки...
Раптом здалося, що хтось торкнувся плеча... Чи н╕! Голови!.. Знову н╕!.. Хтось обережно торкнувся мого... мозку... мо╓╖ св╕домост╕...
Я нав╕ть отороп╕в та р╕зко зупинився, намагаючись збагнути, як це взагал╕ можливо. ╤ чи не гра╓ з╕ мною власна уява?
-Л╕воруч... ╕ прямо...
Н╕, це явно був чийсь голос... Тих╕й-тихий шеп╕т, наче в╕терець, що дмуха╓ над самим вухом... Схоже - ж╕ночий... ╤ знову в╕дчуття легкого торкання... А пот╕м пригадалося, що я вже под╕бне в╕дчував... Це сталося, коли незнайомець намагався влучити в спину ╕з лука. Тод╕ також хтось прошепот╕в про небезпеку.
Я повернув л╕воруч та обережно попрямував вперед, саме як п╕дказував той голос. Якась чверть години й серед дерев замайор╕в ледь пом╕тний вогник. В╕н грався язичками в невеличк╕й балц╕ внизу, видаючи чиюсь присутн╕сть. Я зупинився, про всяк випадок озирнувся, а пот╕м спробував безшумно спуститися вниз. Чим ближче п╕дходив, тим ясн╕шим ставало, що попереду чийсь таб╕р.
Б╕ля невеличкого вогнища сид╕ло четверо чолов╕к╕в. Вони тихо-тихо перемовлялися, ╕ як би я не напружував слух, але мен╕ вдалось лише смутно розр╕знити к╕лька фраз про зброю. А ще, зда╓ться, незнайомц╕ згадали про якогось ельфа.
Я в╕ддихався та п╕дкрався ще ближче. З нового м╕сця вже добре проглядалися обличчя, серед яких вп╕знав Прозора, котрий сид╕в до мене правим боком. В╕н похмуро дивився в багаття. Решта людей - бородатих чолов╕к╕в, одягнутих так же непоказно, як ╕ Веч╕р, - щось ╖ла ╕ продовжувала (як я зрозум╕в) допов╕дати йому про сво╖ справи.
-...в П╕вденн╕й Берестянц╕, - говорив той, що був ближче вс╕х. - Схрони зробили за вс╕ма правилами. Нав╕ть побризкали т╕╓ю сум╕шшю проти собак...
-Скоро вони зможуть виступити до Новограду, - сухо перебив Прозор. Хто т╕ загадков╕ "вони", в╕н не пояснив.
-Краще б було скористатися послугами того чарод╕я, н╕ж сипати з╕лля, - додав ╕нший бандит. - В╕н об╕цяв накласти закляття, щоб в╕длякувати випадкових мандр╕вник╕в.
-Там ╓ кому в╕длякувати, - раптом розреготався перший чолов'яга.
Тут неоч╕кувано Прозор тупнув ногою та злобно додав:
-Зараз би зловити цю сволоту! Зловити та випотрошити, Н╕хаз ╖х вс╕х бодай, як того карася!
-Ти все н╕як не заспоко╖шся, - посм╕хнувся хтось ╕з товариш╕в Прозора.
-А ти б що зробив на мо╓му м╕сц╕? - сказав Веч╕р, ледь не плюнув той.
Зда╓ться, мова була про наш заг╕н, - вир╕шив я.
Прозор почав лаятися та нервово тупот╕ти ногою. Його товариши стримано посм╕халися та один з них додав про голодного пацюка. Вс╕ разом пригадали якогось "халепника", якому вони надр╕зали жив╕т та закинули туди мерзенну тварюку, щоб вона "згризла печ╕нку".
-А у нас закапували в землю живцем, - промовив той, що допов╕дав про схрони. - Одну голову залишали стирчати. Пот╕м зверху дерев'яне в╕дро, а п╕д нього пацюка. ╤ давай палками лупити, щоб перелякати. Пацюк гриз ╕ н╕с, ╕ вуха... ╕ щоки... Б╕долаха п╕д в╕дром починав верещати та ще б╕льше лякав тварину.
Вс╕ знову засм╕ялися.
-Слухай, Веч╕р, а мен╕ все не да╓ спокою оте кляте золото! - раптом промовив трет╕й. В╕н чомусь озирнувся навкруги та пошепки додав: - Не варто було його брати... Ото вс╕ непри╓мност╕ через нього!
-Заткнися! - Прозор раптом вдарив свого товариша в груди. Той захрип╕в та в╕дсахнувся назад. - Заткнися! Н╕якого проклятого золота! Ще раз хтось про те вякне, залишиться без зуб╕в!.. Ясно?
-Ти, Прозоре, ╕ сам сциш, як би зараз не приндився, - нахабно заявив перший бандит. - Це нав╕ть дитина пом╕тить! Я бачив, що ти те золото також в руки не брав. Засцяв?
Прозор р╕зко п╕дскочив, але не ризикнув битися.
-Ще раз кажу, заткн╕ться! Дедята д╕зна╓ться, що ви про це теревените, в╕н вам язика хутко в╕др╕же!
Четв╕рка замовкла. Якась хвилина ╕ чолов╕ки почали готуватися до сну.
