Бернар скорчив таку пику, наче здивувався под╕бним мо╖м розм╕рковуванням. Прямо так ╕ бачу, як в╕н подумки каже соб╕: "Отаке"!
-╤ нав╕що ж ╖м провозити ту зброю? Для кого? - спитав Першосв╕т.
-А оце, друже, мен╕ поки ще не в╕домо. Я лише в╕дм╕чаю т╕ факти, як╕ вже в╕дбулися...
-Припустимо, - з поважним видом захитав головою хлопець. - А от скажи чому валки тягнули кр╕зь гори, а не скористались проходом...
-...кр╕зь Печеру Велетн╕в? - зак╕нчив зам╕сть Першосв╕та Бернар. В╕н ╕рон╕чно хмикнув та додав про сторожову заставу, котра сто╖ть на вход╕. - Вартов╕ побачать, що везеш ╕ тод╕ не оберешся непри╓мностей...
-Можна подумати, що зброю заборонено провозити, - ображено знизав плечима парубок. - Якщо ось те, що каже Бор про купця правда, то найлегшим було б найняти його для провозу спис╕в та лук╕в без валандання горами. Мен╕ зда╓ться, це б було безпечн╕ше.
-Треба розум╕ти, нав╕що ховати зброю... для кого вона призначена, - промовив я. - А що до використання про╖зду кр╕зь Печеру Велетн╕в, то пойм╕ть найголовн╕ше: н╕хто не буде ризикувати, декларуючи що саме в╕н везе, бо ц╕ в╕домост╕ попадуть до столиц╕. Там в╕дразу зац╕кавляться, кому ст╕льки збро╖ знадобилося. В╕зьмуть того купця за яйця ╕ в╕н розпов╕сть нав╕ть про те, що казав Сарн Н╕хазу, коли вони з ним на рибалку ходили. Ясно вам чи н╕?
Судячи ╕з мовчання, мо╖ товариши глибоко задумалися.
╢диний шлях м╕ж Св╕тол╕ссям та давньою волостю Вал╕р╕в - Темноводдям, пролягав кр╕зь так звану Печеру Велетн╕в, яка з╕ сл╕в новоградц╕в, була просто неймов╕рних розм╕р╕в. Вона проходила скел╕ Зуренського Серпа наскр╕зь, нагадуючи величезну нору, зроблену г╕гантським кротом. На виход╕ в Темноводдя розташовувалася та сама сторожова застава, про яку казав нам ельф.
-Х╕ба вам не зразум╓ла, для чаго треба зброя? - промовила Стояна, що мовчала продовж наших сперечань. - Мн╓ дума╓цца н╓ для в╓сялосц╕.
Я здивовано поглянув на д╕вчину. Зда╓ться вона не сказала чогось особливого, проте саме ╖╖ слова штовхнули м╕й розум на трохи ╕нший напрямок.
Отже, Дедята мутив тут воду... в Св╕тол╕сс╕... Його люди п╕дбурювали л╕совик╕в, щоб т╕ ус╕ляко шкодили нам, кан╕йцям. Л╕сопилка з кл╕щами та Берестянка з вовками - як два основних показника под╕бних "подвиг╕в". Звичайно, вони не призвели к якимось надзвичайним насл╕дкам, проте за початком д╕ло становиться. Куди все це в результат╕ призведе - питання друге.
Дал╕... що до збро╖, - м╕ркував я, пригадуючи ту дивну зал╕зну клюку. - От зв╕дки вона могла з'явитися у л╕совик╕в? Все вказу╓ на хлопц╕в Дедяти... Тобто вони посилено постачають Бруму та його во╖нам б╕льш як╕сну зброю, н╕ж та, яка ╓ у дикун╕в зараз... Кр╕м того не варто забувати, що вона ╕з хадагансько╖ стал╕... А отже тепер зрозум╕ло, чому меч╕ та списи не квапляться провозити в╕дкрито. У перев╕ряльник╕в з'явиться купа питань. Купа!
А додати к ц╕й каш╕ ще та╓мне спостереження за головою М╕ського приказу, так вийде наст╕льки ц╕кава ╕стор╕я, що просто охр╕н╕ти!
-Дивно, що зброя везеться з Темноводдя, - сказав я. ╤нш╕ все ще мовчали, дивлячись хто куди. - Чому так? Чому зв╕дти?
-Чому в╕дразу ╕з Темноводдя? - насупився Першосв╕т. - Горами можна д╕статися ╕ т╕╓╖ ж С╕в╓р╕╖... До реч╕, якщо валки йдуть зв╕дти, то це поясню╓ чому Дедята не користу╓ться Печерою Велетн╕в.
-Знову за руби грош╕! - насупився я. - Зда╓ться мен╕, що тоб╕ просто непри╓мно розум╕ти причетн╕сть сво╖х темноводинських одноплем╕нник╕в до темних справ Дедяти. От скажи, зв╕дки в т╕й дик╕й С╕в╓р╕╖ може взятися зброя ╕з хадагансько╖ стал╕?
-А взагал╕, чого гадати? От якщо сп╕йма╓мо Дедяту, - почав розм╕рковувати хлопчина вголос, - то й д╕зна╓мось, що та зв╕дки... та яку капость в╕н задумав.
-Не вважай, що це легко буде зробити, - в╕дпов╕в я. - Судячи ╕з повед╕нки людей Дедяти, то можна см╕ливо сказати, що сам в╕н ще той гор╕шок. Ну, гаразд! Обговорювати можна ╕ до завтрашнього вечора. Пропоную вже збиратися та рушити кр╕зь межу.
Ми досить швидко з╕бралися та взявши коней за вузду рушили до узл╕сся. Там трохи перечекали, оглядаючись навс╕б╕ч, а пот╕м тихо попрямували кр╕зь поле. Ледь д╕сталися та трохи заглибилися в сус╕дський л╕с, повернули на п╕вдень ╕ покрокували до невеличкого улоговинцю, який щ╕льно пор╕с л╕щиною. Тут ╕ зупинились на оч╕кування св╕танку.
На землю непом╕тно опустився густий туман. Все навкруги вкрилося тонким шаром роси. Скор╕ш за все, вдень буде спекотно.
Я поз╕хнув, примостився б╕ля куща та почав трохи др╕мати. Все здавалось спок╕йним. В л╕с╕ повисла така тиша, що мен╕ нав╕ть на мить здалося, н╕би я оглух.
-Щось трапилося? - почувся шеп╕т Першосв╕та, який розташувався неподалеку.
-Чого ти так вир╕шив?
-Та ти чомусь стрепенувся... Др╕мав, др╕мав, а пот╕м раптом завмер...
-Тоб╕ здалося, - в╕дмахнувся я, знову поз╕хаючи.
Хлопець п╕д╕брався ближче та с╕в напроти.
-Чого тоб╕? - спитав я у нього.
-Чесно з╕знаюсь - трохи нервую...
-Таке бува╓. ╤ до реч╕, в цьому нема╓ н╕чого ганебного.
-Слухай, Боре, все хот╕в тебе спитати... Ти ж, бачу, бувалий вояка. Так?
-Ну, це як дивитися, - я знизав у в╕дпов╕дь плечима.
