Я все ще сид╕в у зас╕дц╕. В голов╕ крутилося одне: треба пор╕шати все тут ╕ зараз, ╕накше вони д╕стануться Дедяти... ╕ тод╕ ми не т╕льки на словах д╕зна╓мось про гру з пацюками.
Вартувати залишили того чолов'ягу, якого Прозор вдарив в груди. В╕н прис╕в б╕ля куща та втупився у вогонь.
Дочекавшись, коли на бандит╕в нападе сплячка, я тихо поповз вперед. Благо, що жодна г╕лка п╕д╕ мною зрадницьки не хруснула.
Бити треба було так, щоб вартовий не видав жодного звуку. П╕дкрастися було справою не складною - менше хвилини та я опинився в якомусь кроц╕ в╕д чолов'яз╕. А ось що робити дал╕, оце питання!
╤ м╕ж тим, я був спок╕йним, наче зм╕я. Аж самому дивовижно. В наступну мить моя св╕дом╕сть наче в╕докремилась в╕д т╕ла ╕ воно само почало д╕яти самост╕йно.
Набрав в леген╕ пов╕тря... завмер... крок вперед... л╕ва рука хутко закрила рот вартовому... одночасно правиця лягла на лоб та закинула голову чолов'яз╕ назад... В╕н розгублено стрепенувся, але вже зап╕зно, ╕ в наступну секунду бандит звалився спиною на землю...
Сакс вистрибнув ╕з п╕хов, наче сам чекав на те... Я бив п╕д п╕дбор╕ддя, намагаючись ув╕гнати лезо так, щоб воно д╕сталось аж до мозку. Ледь чутно лопнула шк╕ра, зашелест╕ла сталь... руку обпекло чимось гарячим... Чолов'яга р╕зко смикнувся та тут же обм'як, коли я повернув сакс на п╕воберту...
Секунда... три... десять... Зда╓ться, все спок╕йно...
Я все ще сид╕в на кол╕нах, затискаючи рот вартового рукою... Серце, що дивно, нав╕ть не колошкалося...
Чисто рефлекторно витерши лезо о куртку вбитого, я акуратно попрямував до наступного бандита. Все також швидко затиснувши йому рот долонею, р╕зко надавив кол╕ном на груди та стр╕мким ударом ув╕гнав лезо в горло. Чолов'яга смикнув правою ногою, лише дивом не зачепивши сплячого поруч товариша... Знову проворот сакса ╕ залишилось дочекатися, поки т╕ло припинить битися в судомах...
Ледь я прибрав л╕ву руку, як з рота бороданя вирвалося тихе шип╕ння, а сл╕дом заструмен╕в темний пот╕к, котрий запузирився бульбашками, що тихо-тихо лопалися на губах.
Наступною жертвою вибрав Прозора. В╕ддихавшись, я п╕дступив до нього, ╕ ледве схилився, як той раптом р╕зко в╕дкрив оч╕ та втупився прямо в мене.
В╕д неспод╕ванки я нав╕ть трохи в╕дсахнувся, але тут же опанував себе та кинувся вперед. Прозор майже митт╓во в╕дкотився в б╕к ╕ встиг при тому за╖хати ногою мен╕ в печ╕нку. Я крякнув в╕д болю та випустив з рук зброю. Через цю метушню пробудився ╕ четвертий бандит, той, який шкодував про в╕дсутн╕сть допомоги з боку якогось чарод╕я.
З одного боку тепер вже можна було не боятись шум╕ти. А ось з ╕ншого - битися ╕з двома в╕дразу буде, м'яко кажучи, проблематично. От псяче хутро! Треба було застрелити ╖х вс╕х ╕з лука, поки вони спали... ╤ хто мене смикнув хапатися за клинок та напувати його кров'ю? Тепер вже зап╕зно жалуватися!
Я п╕днявся на ноги та витягнув фальш╕он.
Ефект раптовост╕ був мною втрачений ╕ я, хоч ╕ ненавмисно, дав можлив╕сть Прозору та його напарнику п╕дготуватися для б╕йки. Правда, було пом╕тно, що вони обидва розгубилися. А може нав╕ть ╕ злякалися.
Я не став розтягувати "гру" ╕ поки другий бандит намагався отямитися, ми швидко зчепилися з Прозором. Незважаючи на св╕й, так би мовити, неп╕дготовлений для б╕йки стан, в╕н довол╕ вдало в╕дбив мо╖ перш╕ випади. Подальше затягувати атаку було небезпечним. Я тут же перейшов у в╕дчайдушний наступ, з╕бравши для того вс╕ сили. Ми стр╕мко зблизилися. В╕д тако╖ швидкост╕ й напористост╕ Прозор позадкував, ╕ як результат - сп╕ткнувся.
Я вибив меч з його руки ╕ ув╕гнав св╕й прямо в груди. Шк╕ряна куртка трохи знизила силу удару, але все одно лезо жад╕бно ув╕йшло в т╕ло десь на глибину долон╕. Я п╕дняв зброю Прозора та зак╕нчив б╕й. Меч застряг в передпл╕чч╕, перерубавши сухожилля та к╕стки.
Докумекавши, що в╕н залишився наодинц╕ з╕ мною, останн╕й з бандит╕в в╕дчайдушно кинувся вперед, але його клинок розс╕к лише пов╕тря. Я висмикнув св╕й фальш╕он та легко п╕рнув п╕д руки нападника, тим самим опинившись у нього за спиною. П╕дс╕кання ╕ чолов'яга звалився на землю. Я тут же навалився йому на груди сво╖м кол╕ном, притискаючи леза меча до горла.
Бандит дихав дуже важко. У в╕дблисках затухаючого багаття в його очах загор╕вся страх ╕ розум╕ння власно╖ безнад╕йност╕.
-╤м'я, - сухо гаркнув я, дивлячись як лезо, притиснуте до шк╕ри, заставило виступити темну смужку кров╕.
-У-у-у... Уйка...
-Запитую т╕льки раз. Якщо будеш брехати, прощайся з життям. Усв╕домив?
-Так... так... так...
-Ск╕льки у Дедяти людей?
-Це... ну.., - оч╕ Уйки заб╕гали, наче загнан╕ зайц╕.
-Я тебе попереджав, - вирвалося у мене.
-Було п'ятнадцять... Так, п'ятнадцять!
-Ск╕льки дозор╕в, ╕ де знаходяться?
-На... на... на Б╕лому ╕кл╕... Тттам тро╓... На п╕вн╕чн╕й Лисин╕ ще тро╓...
-Пастки?
-╢... так-так... ╓... Значить... значить... значить.., - Уйка сильно нервував та починав губитися.
Я не став послаблювати допит та рявкнув: "Швидше"!
-Ккк... к╕лька "вовчих ям"... з к╕лками на дн╕... ╤ самостр╕ли... Я можу показати...
-Об╕йдусь! Кажи, що робили в П╕вденн╕й Берестянц╕?
-Нам наказали доставити зброю.
