Ширер виявився найспритніший від усіх і, не чекаючи вказівок, позабирав у грабіжників зброю, поскладав її в купу. Та ще й гарненько обшукав їх і все, що знайшов, теж позабирав. Закінчивши цю процедуру, він з усієї сили вдарив по голові Сарчимеліа, а тоді його товариша і, оглушених, повалив їх на землю. А безногий тим часом поскакав до мішків з награбованим, знайшов там свій протез і швидко надів його... Потім він вивернув з купи речей мою амазонку й підніс мені:
— Добродійко, я такий винний перед вами, через мене оцей мерзотник ударив і образив вас.
Ось за яких обставин я познайомилася з Гогі. Тоді ми не знали ні імен, ні прізвищ одне одного. А зустрілися лише сьогодні.
Гогі обійшов увесь стіл, поцілував руку Нано і повернувся на своє місце.
— Про все інше я постараюся розповісти вам коротше, щоб ви все ж таки знали, як закінчилися наші пригоди,— заговорила знову Нано, коли всі трохи вгомонилися.— Туташхіа підкликав до себе пограбованих і звелів їм розібрати свої речі. Коли розбійники побачили юрму людей, що сунула до них, вони кинулися навтікача. Не знаю, кого більше вони злякалися — розлючених чоловіків чи лютих-прелютих жінок. У всякому разі було цілком ясно, що вони не хочуть потрапити до рук ні тим, ні другим. Сарчимеліа біг прудкіше за всіх. А вже як за деревами нам не видно було його, тоді він крикнув:
— Дато Туташхіа! Ти розумієш, кого береш під свій захист? Запам’ятай мої слова: коли настане час помирати, ти помреш від їхньої руки!
А Ширер відшукав свою золоту табакерку, геть усипану самоцвітами, і простяг Туташхіа: візьміть, мовляв, на згадку про наше врятування. Туташхіа подякував, але табакерки не взяв. Це образило Ширера. Тоді я почала його упрошувати: візьміть та візьміть. Але він так і не взяв. Поїхати зразу ми не змогли, довелося стримувати потерпілих, котрі хотіли поживитися чужим добром. А потім ми посідали на наших коней і поскакали... Вибачайте, що вийшло так довго. Але я сподіваюся, що розповідь про ту пригоду не надокучила вам. А тепер я хочу підняти тост, і не один, а заразом два. Гогі й Туташхіа кинулися нам на допомогу в ім’я добра й людяності. Саме вони підказували їм, що робити, коли ми, пограбовані й принижені, сиділи отам у лісі. Добро явилося нам в образі цих двох людей. Отож я п’ю за реальні любов і добро, що розкриваються в реальному ділі ось таких реальних людей!
Усі ми були в захваті і від Нано,— а вона була чарівна,— і від її розповіді. Ми заплескали їй так гучно, що всі в залі озирнулися на нас. Нано піднесла свою чашу до губів, але надпила тільки половину.
— Лазе, мені потрібна друга чаша. Елізбар сказав, що ми питимемо двома чашами... Батоно Вахтанг, долийте мені...— Нано простягла Шалітурі недопиту чашу.— А крім того, моя розповідь розрахована на дві чаші.
Елізбар знову почав нас утихомирювати:
— Не заважайте Нано говорити!
Вона вела далі:
— Тут не місце з’ясовувати, як склалася, звідки почалась легенда про святого Георгія. Основна думка легенди, як відомо, проста: якщо хтось потрапив у біду, пожертвуй навіть своїм життям, а врятуй його! Оце і все. Обіцяю господові богу приходити сюди якомога частіше, щоб шанобливо вклонитися живому — на всі триста шістдесят п’ять днів — святому Георгієві! У мене є стародавня ікона, а на ній напис, приблизно такий: святий Георгію! Звитяжний воїне за справедливість, великомученику в ім’я народу, будь заступником перед небом, захисти всемогутньою силою твоєю недостойну служницю свою Нано Тавкелішвілі!.. Це слова моєї молитви!.. Отож за здоров’я Гогі, панове, нашого хазяїна, справжнього сина своєї батьківщини, лицаря І, як сказав батоні Сандро, виразника нашої застільної державності. І мого рятівника!
Ми кричали на весь голос, вітаючи Нано. Але вона піднесла руку, показуючи, що ще не закінчила.
— Бачите, тости випливають з моєї розповіді. Тому я хочу другу чашу підняти за відважного Дату Туташхіа. Це відчайдушно смілива, благородна людина, але я розумію, що сміливій людині часто буває важче, ніж боягузові. Нехай допоможе йому бог і в біді, і в радості. І раз ми вдалися до молитов, я хочу дати ще одну обітницю: якщо колись трапиться так, що я буду потрібна двом прекрасним людям, які переповнили наші чаші, я буду щаслива подати їм руку завжди і скрізь. Не тому, що хочу заплатити добром за добро, а тому, що обидва вони гідні того, щоб ми віддячили їм!.. А ще я п’ю за всіх вас і дякую за чудовий вечір. І прошу вибачити, що покидаю вас. Бог свідок, я не хотіла б іти, але залишатися довше не маю права. Усіх, хто сидить за цим столом, я запрошую в гості через три дні, двадцять шостого, о восьмій вечора. Уклінно вас прошу. Іраклію, доручаю тобі привести гостей! Крім вас, буде ще двоє чи троє, не більше...— Нано встала з-за столу, і ми з Арзнєвим Мускіа теж повставали зі своїх місць.
