Усе в нас виходить надто складно, пані Нано, але інакше ми не зможемо, очевидно, це і є причина всіх причин. Наші розмірковування й вагання розрослися й перетворилися на перепону для нашого кохання. За юних літ так не буває, і це добре: коли б Адам і Єва так ревно шукали правду, сумнівалися й з’ясовували стосунки, роду людського не існувало б на нашій землі.
Мужчина може йти на близькі стосунки з жінкою лише тоді, коли вважає себе гідним її. Я гадаю, і жінка відчуває те саме, якщо вона при цьому ще людина. Вона не погодиться добровільно на кохання мужчини, вважаючи, що він гірший за неї. Я багато думав про це й зрозумів, що я не гідний вас. Ви самі погодьтеся, що це так. А значить, ваша готовність на все — це просто дарунок або повернення боргу. Раніше я думав інакше, але, пізнавши вас ближче, зрозумів, що сприйняв за зерня добра бажання віддячити за добро. А той, хто повернув борг, що може одержати у відповідь? Мабуть, лише вдячність. Але я вже писав вам, я не хочу вдячності за свої молитви і не приймаю винагороди за виконаний обов’язок.
Та є ще одна причина. Випадково я став тим, хто врятував подругу життя пана Ширера від ганьби негідника Сарчимеліа. Хіба можу я перетворитися на того, хто згодом змусить її до зради своєму чоловікові?! Звичайно, в житті все легше й простіше, але я знаю себе, знаю свою совість, яка згризе мені душу за те, що я безсовісно прийняв таку віддяку.
Пані Нано, якби ви знали, як я вас кохаю! Так, що боюся свого кохання. Воно ллється через вінця моєї душі. Таке почуття під час першої близькості або спалахує вмить, як порох, і згорає теж умить, залишивши по собі самий тільки легенький димок, або тліє й чадить надокучливо й важко, як сира осичина. Прийти не важко — я прийду, але що, коли моя недоладна доля перетворить цей прихід з першого на останній, з радісного — на гіркий? Що тоді залишиться вам для спогадів про мене, і що буде моєю мрією?!
Розміркуйте самі, чи гідний вашого кохання такий мужчина, котрого кличуть, а він не йде, він думає, він гадає, він витягає одну причину за другою. Та що вдієш, мені не дев’ятнадцять років, а думкою, як ярмом, обдарував мене господь.
Але я знаю, пані Нано, знаю, що є вихор, який може налетіти, закружляти, понести, не питаючи ні про що. Я відчуваю, він насувається. Тоді я буду справедливий перед богом і людьми, незважаючи ні на що, навіть коли ви вже й не бажатимете мого приходу.
— Що й казати, Мушні Зарандіа був великий хитрун. Що правда, то правда. Хитруни, не перечу, бувають різні. Він був добрий хитрун, а не лихий. Це я вам зараз доведу.
