— Дуже велику. Ти ж познайомився з полковником Сахновим, тим сучим сином.— Дата всміхнувся.— На його місце. Рік послужу, а потім обіцяють перевести вище. Але місце, знаєш, таке... Міністром я, звичайно, не стану, але в іноземних справах державного значення ні цар, ні його міністри кроку без мене не ступлять. Я кажу про розумні кроки.
— А де ж полковника подінуть? — спитав Дата.
— Влаштують на підходяще місце.
Тамар тільки тепер одірвала погляд від сина й знов уткнулася в рукоділля. Я помітив у неї сльози. Помітив їх і Магалі й почав заспокоювати:
— Вони старіють, жінко. У кожного своя дорога. Чого ж його плакати?
— Може, буду великою людиною, мамо, легше буде мені стати для вас з батьком гарним сином,— заспокоїв її й Мушні.
— Що дасть тобі ця переміна? — спитав Дата.
— Чин таємного радника! — всміхнувся Магалі.
— Чин надається відповідно до посади,— холодно зауважив Мушні.— Чекаю багато чого. Своєму народові й своїй батьківщині зможу принести користі значно більше, ніж раніше. Цього я чекаю найперше. Зараз я маленька людина, мене ніхто не знає, і я не маю наміру пред’являти комусь якісь рахунки, але я багато чого зробив уже й тепер. З висоти тієї посади зможу багато чого зробити...
— На ту висоту багато хто підіймався з тягарем добрих намірів і обіцянок, а потім, дивишся, нічого не звершилося, нічого не збулося,— сказав своє слово Магалі.— Так і буває, коли великою людиною стаєш на чужій службі. На державній службі робитимеш те, що вигідно цареві й шкідливо твоєму народові.
— Не з тією людиною говорите, тату! Я служу престолові лиш тому, що не бачу поки що для своєї батьківщини і для свого народу кращого сучасного і кращого майбутнього. І понині, й сьогодні, цієї години, я роблю тільки те, що вважаю корисним моїй країні, і так буде до смерті. Якщо політики й революціонери знайдуть шлях, який може привести мій народ до кращого майбутнього, і я в той шлях повірю, ніхто раніше від мене не стане на їхній бік. Від своєї нової посади я чекаю ще одного: мені вже пощастило розв’язати чимало важких і заплутаних справ. На моїй теперішній службі чогось більшого зробити вже не можна — вузька арена. Я жива людина, я прагну більшого, ніж я роблю; і я хочу знати, де межа моїх можливостей, мені потрібен простір.
— Ти правильно вирішив, Мушні,— мовив Дата.— Та, мені здається, щось тобі заважає. Скажи — що?
— Відповідь проста: один брат двадцять років ходить абрагом, а другий матиме при царському дворі високу посаду — недоладно виходить! — Мушні вимовив це голосно й роздратовано.
— Ну, а далі? — Наш батько Магалі раптом пожвавішав і, навалившись грудьми на стіл, втупився в Мушні.
Підвів голову й Дата.
— Про все говорено, і вже багато разів,— сказав Мушні.— Навіщо повторювати? А де вихід — про це ми жодного разу не говорили, якщо не рахувати поради ігумені Єфимії піти в монастир. На мою думку, є вихід, про який я сам домовився з міністром внутрішніх справ: Дата повинен здатися й добровільно сісти до в’язниці. Ми його засудимо, дістане він п’ять років. Покарання відбуватиме в Грузії. Потім його звільнять, як усіх, хто відбув строк. Що все буде так, а не інакше, я відповідаю перед сім’єю, братом і своєю Совістю. Беру це на себе!
Магалі заговорив був, але Мушні зупинив його:
— Стривайте, тату!.. Не будемо говорити про це зараз. Нехай Дата сам обміркує. Він має півроку. Якщо він знайде сенс у тому, що я сказав,— я перед ним. Не знайде — ми залишимося для нього такі самі, як були завжди. Розмову закінчено!
— Нехай так і буде! — мовив Магалі, і більше ніхто не сказав ані слова.
Хвилин через десять Дата встав, одягся, попрощався з усіма і вже з порога сказав Мушні: «Я подумаю». Постояв трохи на порозі, а тоді підійшов до Мушні, обійняв його й поцілував.
— Чистота наших братських почуттів дорожча від твоїх і моїх справ, Мушні! — сказав йому Дата й пішов.
Стало тихо, ніхто анічичирк. Не знаю, скільки минуло часу, а тоді Мушні мовив сам собі:
— Це правда!
Ось як воно все було.
Звичайно, такому чесному, як Дата, нічого іншого не лишалося, як піти й сісти. А все-таки я певен, було ще щось, що штовхнуло його на той крок.
Більше я нічого про це не знаю, а що сам Мушні не розумів, як наважився його брат на таке, я вам уже казав.
Банкет скінчився, і пора б після похмілля прийти до тями й зрозуміти, що ж сталося. Сам полковник Сахнов і доля, що спостигла його, вже мало цікавили мене. Не цікавив і Зарандіа тією мірою, як раніше бувало, коли та історія тільки розгорталася. Я намагався остаточно, ясно й чітко зрозуміти, якого духовного збитку я зазнав і чи зазнав його взагалі. Чи залишився я останніми роками на висоті своїх принципів, чи перетворився., на грозу мишей з дешевих лубків? У душі в мене панував хаос, жоден із здогадів, що спадали мені на думку, не видавався справедливим і вірогідним. Я відчував, що в мені мав статися великий перелом, час його наближався.
