— Несіть лампу, люди ви чи хто?! Ви що, не чуєте, що тут коїться?! — кричав Квішиладзе.
Я взяв лампу і вийшов у велику палату.
Вараміа сидів на постелі й дивився, витріщивши очі. Чоніа лежав на боці, долоня під щокою, і, єхидно мружачись, чекав розв’язки. Кучулоріа лежав ниць на підлозі, а його праву руку мертвою хваткою затис обома руками Квішиладзе.
Дядька Мурмана і Хосро тієї ночі в лазареті не було, їх повезли до хворого, досить далеко, а то швидше від Хосро ніхто не прибіг би на галас.
Квішиладзе відпустив свою жертву. Кучулоріа поволі підвівся, озираючись круг себе. Потім, зірвавшись з місця, вмить вискочив на балкон, і в нічній тиші шльопання його капців долинуло з дороги, що вела на Поті.
— А-у-у-у! — вирвалося в Квішиладзе.— Гадину я пригрів у себе на грудях, справжню гадину!
Мосе Замтарадзе розсміявся й знову влігся на ліжку.
— Стій, Чоніа, сучий ти сину! З моїх рук не вирвешся! — перекривив Чоніа Квішиладзе і, одвернувшись обличчям до стіни, додав згодом: — Якби Чоніа був здатний на таке, подивився б я на тебе!
Розвиднілося.
Ми з Датою Туташхіа стояли на балконі, стежили за моїми пацюками. У діжці їх лишилося двоє, і вже не було сумніву, котрого з них продадуть шкіперам. Туташхіа раніше від мене помітив молодого чоловіка, що йшов до лазарету, довго ще придивлявся і, збігши по сходах, пішов йому назустріч. Вони перемовилися кількома словами, і молодий чоловік пішов. Надвечір абраги осідлали коней і попрощалися з нами. (З тих пір жодного з них я не стрічав. Ось і все, що я знаю про Дату Туташхіа).
До Вараміа прийшов його брат, приніс силу-силенну всяких харчів, але Вараміа не схотів залишатися в лазареті, розплатився з Мурманом і, віддавши Чоніа все, що йому приніс брат, пішов.
Було по обіді, коли Квішиладзе, взявши патериці, спустився на подвір’я гуляти. Чоніа склав провізію, що її залишив Вараміа, все зв’язав, перекинув через плече й пішов собі в напрямку до Поті. Квішиладзе провів його поглядом, вернувся в палату, перевірив свої припаси, чи не прихопив хто з тих, що пішли, його добра. У банки, катхи, ворочечки, торбинки — в яку землі було насипано, в яку — попелу з грубки нагребено, а в одну Чоніа справив малу нужду.
Отак це було, і свідком тих пригод доводилося мені бути разом з Датою Туташхіа.
