Минуло зовсім небагато часу, і вона принесла плоди, такі несподівані й великі, що привернула до себе увагу імперського відомства. Та це вже окреме питання, що тільки віддалено стосується основної теми моїх записів, і тому обмежуся прикладом, який містить у собі подробиці, що згодяться для подальшої розповіді.
Справа першорядного значення, якою є викорінення бандитизму, має одну особливість. Про цю справу не заведено згадувати в офіційних розмовах, службова етика вважає це ознакою поганого тону. Розповідаючи про нараду в намісника, я замовчав політичний зміст тих заходів, які ми задумали. Уголос на нараді нічого не було сказано, але безпека держави як основна мета наших зусиль малася на увазі сама собою. Тепер кожному відомо, що одна з основних цілей російсько-японської війни полягала в тому, щоб ослабити заворушення, яке посилилося у всіх верствах російського населення. Невдоволення народу, протест, що виник проти існуючого порядку речей, треба було спрямувати в річище, вигідне державі. Давно вже визнано, що розпалювання патріотичного, великодержавного духу — рятівний вихід з таких ситуацій. Я не говоритиму про те, наскільки правильний цей засіб. Скажу лише, що підвідділ Зарандіа було створено в роки, що передували російсько-японській війні, коли посилювались народні заворушення і визрівали політичні пристрасті. Ми розгорнули свої дії в той час, коли ходом обставин уславлений абраг, шанований народом як благородний розбійник, міг легко перетворитися на отамана ватаги, що тяжіє до бунтарства. Абраг — невловимий, і саме це говорить про те, що постать він неабияка і здатна стати серйозним противником сил, покликаних охороняти існуючий правопорядок. Одним словом, вістря новоствореної служби було спрямоване проти потенціальних, завтрашніх вождів. Я зробив цей екскурс, щоб пояснити справжнє значення діяльності Мушні Зарандіа.
У межах Мінгрелії та Самурзакано Мушні Зарандіа обрав собі об’єктом трьох розбійників, котрі вважалися в своєму клані першими, прославленими. Перемога над найсильнішими, як передбачалося автором плану, мала відкрити шлях до винищення дрібноти. Проте цей розрахунок мав уразливі сторони: якби зірвався план, розбійники меншого достоїнства тільки пожвавішали б, переслідувати їх стало б ще складніше. Отже, риск був великий, і не кожен пішов би на це. Проте в Зарандіа було на думці своє, він тримався впевнено й твердо, і хоч застережень і порад, що надходили від начальства, не бракувало, стояв на своєму.
Ось ці троє людей.
Ража Сарчимеліа — тридцяти чотирьох років, нахабний, нещадний і жадібний грабіжник; ховався від переслідування дев’ять років. Перед цим відсидів у в’язниці п’ять років за крадіжки. Неписьменний.
Дата Туташхіа — на той час йому було тридцять два роки; переховувався майже дванадцять років.
Буду Накашіа — двадцяти семи років, обережний, розумний терорист. Чотири роки ходив у абрагах разом із своїм братом Лукою Накашіа. Син священика. Освіта — шість класів гімназії.
Ми почали операцію з того, що спробували запропонувати мир Ражі Сарчимеліа. Це не увінчалося успіхом. Що він одразу й не вагаючись помириться з нами, ми й думати не думали. Але треба було посіяти в його душі бентегу, зачепивши психіку, вивести її з рівноваги, змусити її вібрувати, заронити в його свідомість думку про можливість примирення. Людина, підіслана до Capчимеліа нібито від повітового поліцмейстера, діставши відмову і вже йдучи від нього, кинула розбійникові: «А може, подумаєш? Попереду ще півроку, якщо треба буде — заходь».
Те саме було запропоновано Луці Накашіа — саме Луці, а не старшому братові, Буду. Згоди, звісно, ми знову не одержали, та зерно спокуси й сумніву кинуто було й тут.
А після цього почали поширювати вигадані чутки. Поміж себе ми називали їх версіями. Щодня й методично підвідділ Зарандіа розсіював плітки, що компрометували кожного з тих трьох в очах народу. Ретельно опрацьовані версії покликані були стягнути в трикутник три не залежні одна від одної лінії, тобто між Сарчимеліа, Туташхіа та братами Накашіа мала спалахнути смертельна ворожнеча.
Перша версія була адресована Даті Туташхіа і дійшла до нього через коваля Малакію Нінуа. Цей чоловік був одним з найближчих друзів Дати Туташхіа, хоч поліції жодного разу за багато років не пощастило зловити його на тому, що він надавав абрагові сховок і допомогу. Очевидно, Туташхіа уникав зустрічей з Нінуа, і тільки дуже велика скрута змушувала його бачитися з другом, та й то на короткий час і, напевно, не в домі Нінуа. ЦІ особливі випадки вони завбачали, заздалегідь обговорювали місця зустрічей, і про все це ми знали.
