Адріан говорив про спокусу пізнання, яка опосіла його, коли перед очима в нього відкрилося ніколи не бачене, неприступне баченню, таке, що ніколи не сподівалося й не передчувало, що воно буде побачене. Пов'язаного з цим почуття нескромності, навіть гріховності не міг цілком заглушити й урівноважити пафос науки, що їй має бути дозволено сягати так глибоко, як лише спроможеться її мудрість. Надто впадало в око, що ті неймовірні, то жахливі, то смішні ексцентризми, які витворили тут природа і життя, форми й фізіономії, що, здавалося, навряд чи мали спорідненість із наземними й належали якійсь іншій планеті, були продуктом потайливості, огорнутості вічною темрявою, до якої достукався світ живого. Прибуття людського літального апарату на Марс чи, краще скажімо, на вічно сховану від сонця півкулю Меркурія не могло б стати для можливих мешканців цих «близьких» небесних тіл більшою сенсацією, ніж поява Кейперкейлзієвої батисфери тут унизу. Неможливо описати наївну цікавість, з якою безглузді мешканці морської безодні товклися навколо притулку гостей, як неможливо описати й безліч тих диких, таємничих гримас органічного світу, хижих пащек, безсоромних щелеп, великих, як телескоп, очей, схожих на паперові кораблі рибин, срібних сокирок із спрямованими назад очима, двометрових стеблоногих і ластоногих, що миготіли перед ілюмінаторами батисфери. Навіть драглисті чудовиська з мацаками, медузи, поліпи й сцифомедузи, що безвільно рухалися за течією, і ті, здавалося, судомно тріпались від хвилювання.
А втім, цілком можливо, що всі ці «natives»* морської глибини сприйняли гостя, який опустився до них і кидав таке потужне світло, за величезну відміну самих себе, бо багато з них теж мали таку здатність, як він, а саме: випромінювали світло. Досить було гостям, розповідав Адріан, вимкнути прожектори, як перед ними відкривалася інша дивовижна картина — далеко навкруги темряву моря, кружляючи і шугаючи, освітлювали рибини, що самі світилися; багато з них були обдаровані від природи такою властивістю, причому декотрі фосфорилися цілим тілом, а декотрі принаймні одним органом: мали електричний ліхтарик, яким не тільки надійно освітлювали собі шлях серед вічної ночі, але й приваблювали здобич або закликали до кохання. Декотрі більші глибинні мешканці випромінювали справді таке потужне світло, що засліплювали спостерігачів. Схожі на рурки, виставлені вперед, ніби на стеблині, очі багатьох із них, мабуть, були пристосовані для того, щоб на якомога більшій відстані помічати бодай найменше мерехтіння, яке означало небезпеку або здобич.
* «Корінні мешканці»
Оповідач жалкував, що ніяк не можна було спіймати й винести на поверхню бодай кілька найдивовижніших чудовиськ морської безодні. Для цього насамперед потрібне було б обладнання, щоб забезпечити їхнім тілам, коли їх підійматимуть, той жахливий атмосферний тиск, до якого вони звикли й пристосувалися: той самий, який — страшно подумати — налягав на стіни їхньої батисфери. Вони врівноважували його такою самою великою внутрішньою пружністю тканин і порожнин тіла й неодмінно полопали б якби тиск зменшився. З декотрими, на жаль, це сталося вже від самої зустрічі з прибульцями згори, як, наприклад, з одним особливо великим, тілесного кольору і майже шляхетних форм водяником, що його були побачили гості глибини,— легенького зіткнення з батисферою виявилось досить, щоб він розлетівся вдрузки...
Так розповідав Адріан, покурюючи сигару, наче він справді сам там побував і бачив усе це на власні очі,— тільки ледь усміхаючись, він так послідовно дотримувався цієї жартівливої форми, що я, хоч його тон смішив і захоплював мене, все-таки дивився на нього майже вражено. Він, мабуть, трохи піддражнював мене тією своєю усмішкою, а трохи глузував із мого внутрішнього опору його розповідям, якого не міг не відчути, бо добре знав мою байдужість, мало не антипатію до вибриків і таємниць природи, взагалі до «природи», і мою відданість сфері мовно-гуманітарній. Певне, саме це не в останню чергу спонукало його того вечора нагромаджувати мені все нові й нові відомості, чи, як у нього виходило, враження з царини страхітливо нелюдської, щоб підбити й мене разом із ним «пірнути в океан світів».