Не останньою причиною мого хвилювання була й та обставина, що він мені взагалі розповів про цю пригоду, та ще й через кілька тижнів після того, як вона сталася, порушивши свою звичну замкнутість, яку я завжди шанував. Хоч як це дивно для таких давніх приятелів, але ми в своїх розмовах ніколи не торкалися царини кохання, статі, плоті в якомусь особистому чи інтимному плані; вона відбивалася в наших бесідах лише опосереднено, через мистецтво й літературу, у зв'язку з виявом пристрасті в духовній сфері, і в компетентно-об'єктивних міркуваннях Адріана його власна особа завжди залишалася збоку. Як могла така багата натура, цілий духовний світ, не включати в себе цієї стихії! Достатнім доказом того, що він не цурався її, був його виклад запозиченої у Кречмара теорії про повноправність чуттєвого в мистецтві, і не тільки в мистецтві, а також чимало висловлювань про Вагнера й деякі принагідні зауваження, скажімо, про оголеність людського голосу та її духовну компенсацію найвигадливішими мистецькими формами в давній вокальній музиці. У всьому цьому не було й сліду невинності, воно свідчило про вільний і спокійний погляд на світ чуттєвої жадоби. Але, знову ж таки, причина була не в
Справді, яскраво виявлена нехіть Адріана до непристойностей і брутальності ніби накладала на них заборону, і я добре знав зневажливо-гидливу міну, яка в нього з'являлася від самого натяку на таке. В Галле, в колі вінфрідців, такі замахи на його делікатність не дуже загрожували йому: їх стримувала, бодай у розмові, доброзвичайність майбутніх церковників. Його університетські товариші про жінок, молодичок, дівчат, про любовні стосунки не говорили між собою. Не знаю, як ті молоді теологи насправді ставилися до цієї справи кожен зокрема, чи вони тримали себе в цноті до християнського шлюбу, чи ні. Що стосується мене самого, то я тоді скуштував забороненого плоду і сім чи вісім місяців підтримував зв'язок з однією дівчиною з простолюду, дочкою бондаря,— зв'язок, який не так легко було приховати від Адріана (хоч не думаю, що він його помітив) і який я потім по-доброму урвав, бо дівчина набридла мені своєю неосвіченістю — я не міг ні про що словом перекинутися з нею, крім наших стосунків. Мене спонукала на той зв'язок не стільки палка вдача, скільки цікавість, марнославство і бажання спізнати на практиці античну вільність у питаннях статі, яка випливала з моїх теоретичних засад.
Та саме цього елементу дотепної розваги, як принаймні я його, може, трохи по-школярському, уявляв собі, цілком бракувало Адріановому ставленню до цієї сумнівної сфери Я кажу не про християнську здержливість і не про те, що я умовно називаю «Кайзерсашерном»,— поєднання міщанської моралі з середньовічним страхом перед гріхом. Це далеко відбігало б від правди й не могло б викликати в моєму серці тієї сповненої любові уважності, тієї ненависті до всього, що могло б образити чи скривдити його, яку будила в моєму серці Адріанова поведінка. Якщо Адріана взагалі не можна було — та й не хотілося — уявити в «пікантній» ситуації, то причиною цього був панцер чистоти, цнотливості, інтелектуальної гордості, холодної іронії, який охороняв його і для мене був священний, але своєрідно священний — дивлячись на нього, я відчував біль і таємний сором. Бо хіба тільки лиха людина не відчуває болю і сорому від думки, що життю у плоті не дарована чистота, що інстинкт не боїться духовної гордості й навіть найнеприступніша пиха мусить платити данину природі, тож лишається тільки сподіватися, що це любе Господеві приниження її до людського, а через нього й до тваринного, відбудеться, щоб пожаліти її почуття, в прикрашеній формі душевного піднесення, в ореолі любовного самозречення й пристрасті, яка очищає все.