Будинок був затишним і комфортним і нагадував бабусину хату, де не могло статися нічого поганого.
Навіть Бовуар розслабився й почувався як удома. Ґамаш подумав, що тут усі почувалися як удома. Надто поруч із цією жінкою.
Емілі Лонґпре перепросила й за мить повернулася з двома тарілками супу.
— Схоже, ви голодні, — просто сказала вона й знову зникла на кухні.
Чоловіки не встигли запротестувати, як опинилися на стільцях біля каміна, а перед ними на підносах стояли дві миски супу, що парував, і кошик кукурудзяного хліба. Ґамаш розумів, що поводиться не зовсім щиро. Він, звісно, міг би почати розмову раніше, щоб не змушувати трьох літніх жінок чекати, але Емілі Лонґпре мала рацію. Вони були голодні.
Тож слідчі відділу вбивств поліції Квебеку їли й слухали літню трійцю, яка відповідала на їхні запитання.
— Ви можете розповісти нам, що сталося вчора? — звернувся Бовуар до Кей. — Я так розумію, проходив матч із керлінгу.
— Матінка якраз очистила дім, — почала Кей, і Бовуар одразу ж пошкодував, що вирішив почати з неї. Ні одне слово в її реченні не мало жодного сенсу.
Матінка якраз очистила будинок.
Вона була схожа на маріонетку на нитках.
— Матінка. Якраз. Очистила. Дім.
Стара жінка говорила дуже виразно, напрочуд сильним голосом.
Ґамаш, який уважно спостерігав за тим, що відбувалося, помітив, що Емілі та Беатріс обмінюються усмішками. Не зловтішно, а так, ніби почули давно й добре відомий їм жарт.
— Ми говоримо про одне й те саме, мадам? Про керлінг?
— О, я розумію, — розсміялася Кей. — Бовуар відчув у цьому сміхові доброзичливість, обличчя жінки з підозрілого й ущипливого стало дуже приємним. — Так, вірите чи ні, я кажу про матч. Матінка — це вона. — Вона вказала кострубатим пальцем на свою подругу в каптані. Його це чомусь не здивувало. Він одразу зненавидів «Матінку», хоча б через це ім’я. Матінка. Хто наполягатиме на тому, щоб його називали Матінкою? Хіба що вона була матінкою-настоятелькою, але, дивлячись на неї, Бовуар сумнівався в цьому.
Він знав, що з нею буде морока. Він відчував це, хоча ніколи не сказав би про свої передчуття вголос, надто при Ґамашеві.
— Що це означає, мадам? — Бовуар повернувся до Кей і відкусив шматок кукурудзяного хліба, пильнуючи, щоб масло не потекло по підборіддю.
— «Очистити дім» — це термін із керлінгу, — сказала Кей. — Ем може пояснити краще за мене. Вона була скіпом, капітаном команди.
Бовуар повернувся до мадам Лонґпре. Її блакитні очі дивилися вдумливо, жваво й, можливо, трохи втомлено. Її волосся було пофарбоване у світло-каштановий колір і гарно укладене. Вона здавалася стриманою, доброю і нагадувала йому Рейн-Марі Ґамаша. Він коротко глянув на шефа, який слухав розмову зі звичною для нього спокійною зосередженістю. Цікаво, чи побачив шеф у мадам Лонґпре свою дружину за тридцять років?
— Ви коли-небудь грали в керлінг, інспекторе? — запитала Ем Бовуара.
Запитання здивувало, навіть образило Бовуара. Керлінг? Він був центральним нападником хокейної команди поліції Квебеку. У тридцять шість років він громив хлопців на десять років молодших за себе. Керлінг? Він соромився вимовляти це слово навіть подумки.
— Я так розумію, що ні, — продовжила Ем. — Дуже шкода. Це дивовижний вид спорту.
— Вид спорту, мадам?
— Продемонструєте нам? — Ґамаш заговорив уперше відтоді, як вони сіли. Він тепло подивився на Ем. Вона всміхнулася у відповідь і кивнула.
— Як щодо завтрашнього ранку?
— Чудово, — відповів Ґамаш.
— Можете описати, що відбувалося до того моменту, коли ви зрозуміли, що щось не так, і потім? — Бовуар повернувся до Емілі, яка здалася йому більш- менш притомною.
— Ми грали в керлінг майже годину. Це був товариський матч, тож він був коротшим за звичайний. До того ж ми грали просто неба й не хотіли, щоб хтось змерз.
— Не вийшло. Мені було холодно. Я не пам’ятаю, щоб колись так змерзла, — утрутилася Кей.
— Ми програвали, як завжди, — продовжила Ем. — У якийсь момент я зрозуміла, що в домі повно каменів суперників.
Побачивши вираз обличчя Бовуара, вона пояснила:
— Дім — це яблучко, ті червоні кільця, намальовані на льоду. Це місце, куди ви маєте доправити свої гранітні бити. Команда суперників грала чудово, тож дім був повний їхніх каменів. І я попросила Матінку зробити те, що називається «очистити дім».
