Гамід мав стурбований вигляд. Проти місяця його одутле темне обличчя відливало старою бронзою, в рухах помічалась невпевненість і поспішність. Можливо, йому було неприємно говорити з Сафар-беєм, який, незважаючи на всі намагання спахії примиритися, не хотів зробити останнього рішучого кроку до остаточного примирення. А можливо, Гамід і справді злякався. Все-таки доводилося лізти в пекло до самого Урус-шайтана! Всупереч сподіванням хана і гениш-ачераса на легку перемогу, рядові аги й аскери в глибині серця дуже побоювалися такої небезпечної затії – розбити і з'нищити запорожців у самій Січі, де козаки почувають себе, як риба у воді. Правда, тепер запорожцям не допомагатимуть рідні стіни, та все ж при одній думці, що опинишся у самому кублі тих всесвітньо відомих шибайголів, заводіяк і, ніде правди діти, славетних лицарів, побив би їх аллах, усім ставало моторошно. Тому зле почував себе і Гамід.
– Сафар-бею, дорогий мій, забудьмо про наші суперечки, – промовив він тихо, щоб чув один ага. – Не до того зараз!.. Не подобається мені ця пастка, в яку загонять нас хан і гениш-ачерас. Не вірю я тим двом гяурам…
– У мене теж немає підстав довіряти їм, але їм довіряють старші за нас. Що ми можемо вдіяти?
– Ми повинні бути пильні і виручати один одного.
– Не турбуйся, ага, все буде гаразд. Нас п'ятнадцять тисяч. А козаків усього п'ятсот-шістсот чоловік. Та до того ж, кажуть, вони п'яні… Ми переріжемо їх, мов куропаток. До ранку все буде закінчено! І нам допоможе аллах! – сухо відповів Сафар-бей.
Гамід зрозумів, що і тепер примирення не відбулося. І йому стало досадно, бо він вірив у щасливу зорю Сафар-бея, в те, що молодий рішучий ага досягне в імперії високого становища і міг би при нагоді бути для нього корисний.
– Коли б то так, – буркнув кисло. – Хай аллах буде милостивий до нас!.. А все ж у мене тужно на серці…
Сафар-бей промовчав і поліз у лазівку. Гамід став пропускати своїх людей.
І ось, нарешті, всі воїни гениш-ачераса в Січі. Хан з половиною орди став на березі Дніпра. Друга половина оточила фортецю з боку Чортомлику і поля.
Зловісна тиша нависла над Січчю. Не чути було навіть дихання багатьох тисяч аскерів. Безмовно бовваніли над куренями обмазані глиною широкі комини. Спали під теплими кожухами у високій вежі над ворітьми вартові козаки.
Яничари запрудили весь січовий майдан і тісним натовпом розтеклися поміж куренями, їх було так багато. що всі стояли впритул один до одного. Чекали наказу вриватися в курені. Але наказу все чомусь не було. В тісноті аги втратили зв'язок. Кожен боявся голосно мовити слово, щоб не сполохати запорожців. Десь запропастився гениш-ачерас.
Сафар-бей зі своїми людьми зупинився навпроти довгого вибіленого куреня. Десь там, за виплетеними з лози й хворосту та обмазаними глеєм і глиною товстими стінами, спали, не підозріваючи смертельної небезпеки, козаки. Ага ледве стримував разом з переднім рядом яничарів темну живу масу, що напирала ззаду.
Поряд з Сафар-беєм стояли його вірні охоронці Кагамлик і велетень Абдагул. Вони уперлися ногами в сніговий замет, сприймаючи тиск багатьох тіл на себе і захищаючи агу.
Сафар-бей хвилювався. Прокляття! Коли ж буде наказ починати бій?
У Лубенському курені спали не всі. Кілька козаків, а серед них Звенигора, Воїнов, Метелиця і Сікач, накрившись ряднами, схилилися в найдальшому кутку біля свічки і грали в карти. На ослінчику блищало золото й срібло.
Діда Шевчика з ними не було. йому ще звечора не поталанило, і він, програвшись до цурки, з досади ліг спати. Не пофортунило йому і з місцем для спання. Він любив умоститися біля груби чи на лежанці, щоб вигрівати старечі кістки. Але сьогодні в курені яблуку ніде впасти;. з усіх усюд – і з паланок, і з найдальших зимівників, і навіть з Лівобережжя та Слобожанщини – понаїздили запорожці, щоб переобрати кошового. На всіх полах густо, мов оселедці в бочці, лежали козаки. З тієї ж причини всі були тверезі, хоча на кошт січової скарбниці було заготовлено чимало горілки, пива й меду, щоб повеселитися після виборів нового кошового.
Поштовхавшись біля груби та лежанки і не знайшовши там ані найменшої щілинки, щоб вшитись між козаків, що хропли на всі заставки. Шевчик змушений був лягти біля віконця. Накрившись з головою старою кожушанкою, він скрутився в бублик і заснув.
Десь ген-ген за північ дід Шевчик раптом прокинувся. Йому приснився страшний сон.
